понеділок, 7 вересня 2015 р.

Септемвріана


  Восени 1955 року в Стамбулі сталися події, про які турки воліють не згадувати. Це сумна річниця, яку не святкують - Септемвріана (грец. Σεπτεμβριανά  - Вересневі події, тур. 6–7 Eylül Olayları - Події 6-7 вересня) - заворушення 6-7 вересня 1955р., спрямовані проти грецької діаспори Стамбула.
 6 вересня ввечері на площі Таксім розпочався антигрецький мітинг. Приводом для зібрання стала вранішня новина про те, що в Салоніках греки начебто підірвали дім Ататюрка (за сумісництвом турецьке консульство). Згодом в результаті розслідування виявилося, що бомбу підклали працівник консульства Хасан Учар та  студент Октай Енгін. Останній, відсидівши 9 місяців в грецькій в'язниці, втік до Туреччини. На вимогу Греції його не видали. Натомість він продовжив навчання в університеті,після чого зробив кар'єру в поліції.
 В ті дні в суспільстві панували вкрай ворожі настрої  та все частіше лунали расистські лозунги. Коли ж конфронтація досягла апогею, повідомлення про вибух прозвучалo для багатьох, як заклик до активних дій і сталo тією іскрою, що призвела до трагедії. Натовп, вигукуючи лозунги “Kıbrıs Türk’tür, Türk kalacak!”, “Ya Sev, Ya Terk Et!”, “Vatandaş Türkçe konuş!”, “Rumlar Gidecek Bu İş Bitecek!”, рушив вулицями Бейоглу та Шішлі. Дипломати та чиновники, що дали цьому зелене світло, планували продемонструвати ООН реакцію турецького народу щодо подій на Кіпрі, але все вилилося у банальні грабежі. Про те, що мітинг переріс у тотальний погром за планом свідчить вибірковість руйнувань та мінімум людських жертв. Заворушення охопили також райони Єдікулє, Кумкапи, Саматья та Принцеві острови. Крамниці та будинки трощили за списком, церкви ж без розбору - і грецькі, і вірменські, і католицькі. Вулиці Стамбула були завалені товарами з грецьких крамниць. Свідки згадують ту ніч, як найстрашніше, що їм довелося пережити. Деякі турки намагалися допомогти та вставали на захист сусідів. Лише після введення в місто регулярної армії вдалося вгамувати натовп.
 Комісія "Всесвітньої ради церков", що проводила розслідування по гарячим слідам, звітувала: "Загинуло 16 чоловік, в тому числі 2 священнослужителя. З 80 православних грецьких храмів 29 спалені та повністю знищені, 8 частково, а 34 сильно пошкоджені, 9 вціліли. Повністю зруйновані 4000 торгових закладів, товари та меблі викинуті на вулицю, повністю зруйновані 2000 житлових будинків. Пошкоджені деякі католицькі та вірменські церкви."  Скільки жінок стали жертвами згвалтування, наврядчи хто взявся порахувати. Комітет допомоги, створений для компенсації збитків, отримав до 15 жовтня 1955 року 4433 заяви від постраждалих. Матеріальні збитки склали 69 578 744 ліри. Вересневі події мали значний резонанс у всьому світі. Турецька влада, демонструючи реакцію, притягла до відповідальності більше 4000 чоловік. Але суд над ними мав формальний характер, майже всіх обвинувачених виправдали або засудили до невеликих строків ув'язнення. При владі, до речі, знаходилася Демократична партія на чолі з Аднаном Мендересом, чия політика і призвела до трагічних подій. Щоправда через п'ять років в результаті перевороту 1960 року Мендерес був зміщений зі свого поста, арештований за корупцію та зловживання службовим становищем, засуджений до смерті і повішений.
 В результаті еміграції з 1925 по 1955 грецьке населення Стамбула скоротилося з 270 тис. (39.6%) до 100тис. (7.8%). Після вересневих подій місто покинуло більше половини грецької громади. В 1965 році греків в Стамбулі залишилося близько 48 тис. (2.8%), а згідно даних за 2000 рік - лише 2 тис.  Вересневі події таким чином завершили кривавий процес моноетнізації Туреччини.
* * *
 Легендарний футболіст Фенербахче Лефтер Кючюкандоньядіс пережив напад на свій будинок на острові Бююкада: "Ще 15 днів тому мене вітали на стадіоні, де я забив гол. Того ж дня в мене полетіли каміння та бляшанки з-під фарби. Найгірше було те, що з криками "Бий цього невірного!" мене атакували діти, яким я ще недавно давав гроші. В будинку не залишилося ні вікон, ні дверей. Вони намагалися вбити моїх маленьких донечок." Лефтер до світанку не випускав з рук зброї. Потім приїхали фанати Фенербахче та спорудили навколо дому барикади. Вони запитували імена нападників, та Лефтер не сказав їх навіть поліції.
* * *
 Відомий турецький журналіст Мехмет Алі Біранд згадував: "Я живий свідок того, що відбулося в Стамбулі 50 років тому. Мені було 14 років. Тоді я нічого не зрозумів. З плином часу стало очевидно, наскільки все було серйозно i мені судилося завжди відчувати сором, за те, що сталося. Хоч влада офіційно визнала свою провину, покарала винних та виплатила компенсації постраждалим, дехто з нас і досі відчуває докори сумління.
Я ніколи не забуду...
Картина, яку я побачив вранці 7 вересня 1955 року в Бейоглу, стоїть в мене перед очима.
Мені потрібно було записатися у підготовчий клас Галатасарайського ліцею. З труднощами діставшись до Бейоглу, на виході з метро я закляк на місці.
Пейзаж був жахаючий.
Вітрини по обидва боки вулиці були розтрощені, за товари, розсипані на землі, точилися бійки. Сувої тканин, канцелярія, люстри, "соби" і багато чого іншого... Люди забирали все, що знаходили. По проспекту Бейоглу несли награбоване - крісла, радіоприймачі, світильники, одяг, наче настав кінець світу.
Дитиною я не зрозумів, що відбувається.
Найцікавіше, що привернуло увагу, серед більшості розтрощених крамниць були і такі, яких не торкнулися. Придивившись, я помітив на вітринах турецькі прапори. Над розбитими ж скрізь були грецькі імена. Мародери на вигляд, з чорними бородами та злодійкуватими поглядами, походжали довкола, зазираючи в крамниці. Поліція та солдати лише говорили: "Досить уже. Що взяли, те взяли. Що зробили, те зробили." Вони і втручались, і не втручались водночас. Ця картина і досі в мене перед очима. Незважаючи на те, що минуло 50 років, згадую той ранок і здригаюсь.
Наступного дня, прочитавши газети, я трохи розібрався у всьому..
Не лише в Бейоглу, в Таксімі та Шішлі в районах проживання греків також були знищені крамниці, церкви та навіть цвинтарі. Деякі люди, намагаючись врятувати своє майно та домівки, брали прапори та благали нападників, повторюючи "Що ви робите, і я турок, і громадянин Туреччини.."
Це було огидно, болісно та принизливо. 
...В ті роки ми жили в Еренкьой на вулиці Етхема Ефенді. Навколо було багато дітей грецького походження. Вони були моїми найкращими друзями. Один за одним зачинилися їх будинки. Вони перестали розмовляти будь з ким. Ніколи не забуду, як мадам Елені запитувала: "Якщо вони прийдуть, ми зможем у вас сховатися?" Їхню з чоловіком перукарню розтрощили вщент. Вони були нажахані. Мати годувала їх протягом тижня та дозволила пожити у нас.
В моїй голові роїлися запитання: "Чому вони напали на мадам Елені, що можна очікувати від них і чим вони відрізняються від мене?" Поки я шукав відповіді, грецькі сім'ї з нашого району потрохи почали переїздити в інші місця або до Греції. Після 1963 вони повністю зникли. Залишили Стамбул, забравши з собою свою культуру та спосіб життя.
...Пізніше мені стало дуже шкода, але вже було надто пізно."





Айя Тріада у вогні. Храм сильно постраждав та був повністю відреставрований лише в 2003 році.





Серед нападників було чимало жінок.




























Вулиці Стамбула завалені товарами та меблями з грецьких крамниць та будинків.













Осквернені християнські поховання.



Читайте також:

Річниця Ізмітського землетрусу

вівторок, 1 вересня 2015 р.

Цитати про турків, Туреччину та Стамбул (оновлюється)


* * *
Якщо комусь судилося поглянути на світ лише раз, йому варто звернути погляд на Стамбул.

Альфонс Марі Луї де Прат де Ламартін
* * *
Або я візьму Стамбул, або він візьме мене.
 Султан Мехмед ІІ Фатіх
* * *
Якби вся Земля була єдиною країною, її столицею був би Стамбул.
Наполеон Бонапарт
* * *
Чем больше и разнообразнее город, размышлял я, тем больше уголков, где можно спрятать преступление, грех, и чем больше в городе народу, тем легче преступнику затаиться среди людей. Достоинства города надо оценивать не по наличию библиотек и медресе, не по числу проживающих в них учёных, художников и каллиграфов, а по числу совершённых преступлений. Следуя этой логике, можно сказать, что Стамбул — самый достойный город вселенной.
  Орхан Памук
* * *
— …тема лекции: «Нью-Йорк — город контрастов»!
— А я не был в Нью-Йорке…
— А где ж вы были?
— Я был в Стамбуле, в Марселе…
— Пожалуйста, «Стамбул — город контрастов» — какая разница — объявление перепишем! А что у вас с рукой, вы говорите?
"Бриллиантовая рука"
* * *
- Нет, – вмешался Брюдер, выходя за ограждение. – Мы не водохранилище ищем. Нас интересует большой подземный зал, и в нем, вероятно, есть колонны.
– Точно, – сказал Мирсат. – Древнее городское водохранилище – цистерна — именно это собой и представляет: большой подземный зал с колоннами. Весьма впечатляющий, между прочим. Его соорудили в шестом веке для хранения питьевой воды. Сейчас уровень воды там всего метр с небольшим, но…
– Где?! – прогремел Брюдер; его голос отдался под сводами гулким эхом.
– Вы про… водохранилище? – испуганно спросил Мирсат. – Оно всего в квартале отсюда, чуть к востоку от собора. – Он показал рукой направление. – Называется Еребатан-сарай.
– Но… – спросил Лэнгдон, – сарай, кажется, означает «дворец»?
Мирсат кивнул:
– Да. Наше древнее водохранилище по-турецки называется Еребатан-сарай. То есть подземный дворец.
"Інферно", Ден Браун
* * *

Среднестатистическая же турецкая звезда мужского пола похожа на помесь Виктора Павлика с Филиппом Киркоровым.
Олесь Бузина
* * *
Текiрдаг здавався тітонці Бесіме та Неджміє краєм світу.

Мені було п'ятнадцять. У цьому віці  наші матері ставали нареченими, а бабусі бігали до криниці бажань в Еюпі і тривожно молилися: "Господи, допоможи, засиджуємося вдома!"
                                                                                         Р.Н.Гюнтекін "Корольок - пташка співоча"
* * *
Иногда кажется что туркам имена и фамилии придумывали индейцы - "тысяча роз, дождь, бык,морской шторм, облако, одинокий воин, красный месяц, великая пантера и далее по списку, кто знает тот поймет)

По количеству обуви в подъездах иногда можно подсчитать у кого сколько гостей )))
Подслушано в Турции
* * *
АКП (правящая партия справедливости и развития) Наш Бог Аллах, наш пророк Мухаммед, наш лидер Эрдоган, с арабами дружим, с Израилем враждуем, но верим в доллар. Одеваем платочки на женщин, но галстуки на мужчин. Наше дело правое, хотя иногда не грех побаловаться левым популизмом.
ДЖХП (Республиканская Народная партия) Наш лидер Ататюрк, наш Бог в принципе существует, с арабами не дружим, с Израилем не враждуем, Америку не любим, Россию любим тихо. В доллар верим, но молча. На женщин одеваем мини юбки, на мужчин галстуки.
Наше дело левое, но любим элитные районы, рестораны и машины.
МХП (Партия Националистического дивжения) Наш Бог Аллах, наш папа охотник, наша мама - серый волк. Наш лидер Тюркеш. Ни с кем не дружим. Любим и рубли, и доллары. Турки понад усе, смерть ворогам, героем слава. Тра-та тира.
ХДП (Партия демократических народов курдская). Ваш Бог Наш Бог, но мы социалисты. Оджалан наш лидер, но тихо. Америку любим, Израиль обожаем. Армяне наше друзья (ну да мы их порезали в 1915м поболее, чем турки, но теперь так надо). На женщин платочки хотим одеваем, хотим снимаем. Транспарантам свободу, трансвеститам юбки.

Осман Пашаев, "..серьезно о 4-х турецких партиях.."

***
 ...Насправді нас позаганяли до автобусів, розділивши, ніби ясир, за мовною ознакою. Я вибрав німецьку, бо англійської не розумів, а російської розуміти не збирався. І все ж я не знаю, як витримав би всі атракції того дня — Святу Софію з повидряпуваними на стінах рунами («Тут був Інґвар»? «Fuck Візантію»? «Слава Валгаллі»?), Блакитну мечеть, Великий Базар, короткочасні дощі, поривисті вітри з Босфору і Дарданелл, зграї турецької пацанви з парасолями напоготові, згідної бігти за нами вже від автобуса за якісь лише пару тисяч лір, і найгірше — усіх тих взуттєвих вусатих чистильників, що виникали тут і там зі своїми щітками й ваксами і просто-таки падали нам під ноги, хапаючи за шнурівки й литки. Я не знаю, чи зміг би все це витримати і вистояти в дослівному розумінні на ногах усі атаки чистильницької мафії...

Юрій Андрухович,  
"Лексикон інтимних міст"
***
Притаскивая из-за границы в жены иностранку, турки повергают в шок матерей, которые прекрасно понимают, что вся ,,бабовщина,, которую они ждали всю свою молодость, прислуживая матерям своих мужей, закончилась так и не начавшись. Молодая жена знать не знает, да и узнав, вряд ли захочет готовить ,,маменьке,, турецкий кофий с пенкой и спокойно разрешать переставлять мебель и посуду при каждом новом визите. Все ее советы начинающей хозяйке пойдут прахом из-за отсутствия желания крутить долму до ночи и перебирать фасоль к ужину. Плюс языковой барьер. Оффффф в общем скажут турецкие мамы и постараются сделать все, чтобы сын побыстрей купил билет на самолёт иностранной жене и на этом страшный кошмар закончился. У Фатимы-то двое молодых дочерей подрастают, вот бы породниться...

...Есть такой сорт турецких мужчин, которые стараются по минимуму говорить с противоположным полом по разным своим причинам - или строгое воспитание, или постятся, или сильно чтят жену, или ещё что происходит в их мозгах, типа затаенных обид к иностранцам. Вобщем,  непринято у них много базарить с чужими женщинами несвоего гарема. ...Со своим уставом в чужой монастырь не залезешь, да и если есть такие правила,  значит, они кому-то нужны. Что они дают?
Ненарушение чести дамы.
Если мило разговаривать с чужой женщиной, мало ли что ее муж может себе надумать.
Мало ли что твоя жена может надумать. Мало ли что соседи могут надумать и жене рассказать.
Все-таки в Турции сильнО значение слова общества и семьи.
Во-вторых, остаёшься чист перед самим собой. Лишнего ничего не сказал-не дал повода себе и другим, глаза не поднял-в декольте не посмотрел, вечером можно молиться меньше.
Хотя кажется мне, что в старом мире христианства все было тоже самое. Это своего рода уважение к женщине.
А также у отдельных личностей признание своей животной натуры.
Мусульманство не зря было дано горячим туркам. Это ещё один из жестких методов сдерживать свою природу. 
«Истории из воздуха»

Пляжі Коджаелі: Керпе-Кефкен-Джебеджі


 Продовжуємо знайомство з провінцією Коджаелі. Нещодавно в рамках туру вихідного дня ми відвідали зоопарк Фарука Ялчина та долину форелі в Машукіє - ідеальне місце для активного туризму, кисневої терапії та просто спілкування з природою. А кому більше до вподоби традиційний пляжний відпочинок - ласкаво просимо до курортів на чорноморському узбережжі. Невеличкі селища Керпе, Кефкен та Джебеджі, розташовані у 60 км від Ізміта, не такі популярні, як більш розрекламовані сусідні Агва та Шилє. Хоча дорога зі Стамбула сюди так само займає всього лиш кілька годин. Поки що тут немає ані великих фешенебельних готелів, ані натовпів туристів. І в цьому є свої переваги - завжди без проблем можна знайти вільну кімнату чи столик у ресторані. У пансіонатах, кемпімгах та апарт-готелях відпочивають в основному мешканці сусідніх Кандири та Ізміту. На вихідних вільний шезлонг та парасольку ближче до моря потрібно займати до сніданку, а от в будні не так людно. Тому ми вирішили приїхати в четвер зранку та повернутися додому в неділю після обіду. Таким чином вдалося уникнути недільного аншлагу на пляжі та традиційних заторів по дорозі до Стамбула.




 Як і на більшій частині території сучасної Туреччини, поселення еллінів існували тут ще до нашої ери. Після смерті Олександра Македонського область Віфінія відійшла до володінь Ліссімаха, а після його смерті стала окремою державою. У Віфінському царстві панували грецькі звичаї, а цар Нікомед І(281-246) заснував величну столицю Нікомедію (сучасний Ізміт). Древня назва порта, що розташовувався в затоці Віфінії - Кальпе (зараз - Керпе), вперше згадана у "Анабасисі" Ксенофонта, який описує це місце, де греки зупинялися на півдорозі від Гераклеї до Візантії, щоб поповнити запаси прісної води. За часів Османської імперії порт втратив своє стратегічне значення.
Древня карта Кальпе
Античні скарби на дні затоки Кальпе
 Сьогодні Керпе - це невелике курортне селище, до якого їдуть заради бюджетного відпочинку та прекрасних піщаних пляжів. В самому Керпе їх кілька - великий, малий, пляж єдиного в цьому районі великого готелю Lidya Beach Hotel та ще кілька пляжів за причалом для рибацьких човнів. Набережна Керпе - чудове місце для прогулянок, у невеличких ресторанчиках можна замовити на вечерю смачні морепродукти та рибу. А вранці пірсом зосереджено крокують прихильники спортивної ходьби та просто відпочивальники в очікуванні сніданку. Асортимент розваг не дуже вражає різноманіттям: на пляжі здають катамарани напрокат, також можна орендувати велосипед, запустити небесний ліхтарик або порибалити з набережної. Також до Керпе приїздять любителі рибалки, дайвінгу та серфінгу. Cаме тут знаходиться готель, хостел та центр підготовки серфінгістів Danube Surf House&Academy.
 Головна прикраса та візитна картка цієї місцевості - скелі та печери, розташовані вздовж узбережжя затоки. Стрибати з них в море суворо заборонено, але екстремалів штрафами не залякаєш. Рожеві скелі Кефкена (Pembe kayalar) мають цікаву особливість: порода, з якої вони складаються, у воді залишається м'якою, а на поверхні через деякий час твердне. Помітивши це, за часів Османської імперії каміння звідси вивозили до Стамбула та використовували для будівництва мечетей.
 У сусідньому селищі Курт'єрі знаходиться ще один піщаний пляж Kumcağız. А у кількох кілометрах від Керпе далі по узбережжю розташоване селище Джебеджі. Тут знаходиться найбільший в цьому районі пляж, який, до речі, кілька років поспіль був відзначений "Блакитним прапором".
Pembe kayalar
Kerpe










На набережній розташований ряд комплексів "пансіонат+ресторан".

Керпе трохи нагадує Затоку:)




Море в Керпе спокійніше в порівнянні з сусідніми Кефкеном та Джебеджі.





В Керпе можна орендувати житло на будь-який смак та гаманець.

Kerpe sahili
Пляж, хоч і піщаний, але вода чиста та прозора.
 Глибина оптимальна для дітей і для тих, хто не вміє плавати)))
Kefken
Kumcağız 
Cebeci
Острів Кефкен
 Довелося спостерігати картину, коли чоловіки купаються з дітьми, а жінки повністю одягнені лише спостерігають з берега. Або такі "водолазні" костюми - Tesettür Mayo, які, виявляється, класифікують по мірі їх відкритості на Tam kapalı, Yarım kapalı та Eşofman.


 Şile bezi - бавовняне полотно ручної роботи. Вироби з нього - популярний сувенір в цьому регіоні. В Керпе є дві крамнички, де продають одяг з цієї тканини.  Не плутати з Kandıra bezi - полотном з льону, що його виробляють майстрині з містечка Кандира.