пʼятницю, 7 липня 2017 р.

Туди і назад, або подорож за імлисті турецькі гори анатолійским Середзем'ям. Частина 1


Частина І: Туди (Стамбул-Менген-Улутепе)

 Минулого літа ми традиційно продовжили подорожувати країною на власному авто. Нещодавно вдруге проїхали тим же маршрутом, трохи змінивши його та відвідавши нові місця. Вражень море, навіть не знаю, коли зможу зібратися і про все це написати. Тому розповідь про цьогорічнy road trip буде трохи пізніше; про попередні подорожі можна почитати тут:
Літня відпустка: зі Стамбулa в Кушадаси. Частина 1
Літня відпустка: зі Стамбулa в Кушадаси. Частина 2
Пляжі Коджаелі: Керпе-Кефкен-Джебеджі

 Після вдалого досвіду минулих поїздок замахнулися ми аж на Центральну Анатолію, та ще й час вибрали для поїздки прямо таки традиційно по-турецькі - напередодні Рамазан-байрама.  Подорож не з легких, тому чесно не розумію людей, які наважуються на таке з дітьми, інколи проводячи в дорозі по 15-20 год(!). Традиції традиціями, але саме в цей час трапляється велика кількість аварій, багато з яких, нажаль, закінчуються фатально. Tому плануючи поїздки на свята однозначно варто перш за все подбати про безпеку. Я, наприклад, категорично відмовилася брати "зайвих" пасажирів. Нехай там родичі ображаються, але в машині все ж тільки чотири паска безпеки.
 Навіть за наявності напарника, що змiнить водія за кермом, однаково складно подолати таку відстань без відпочинку. Розділивши шлях до Токату на дві половини, вдалося подолати маршрут майже без труднощів. Хоча зважаючи на передсвятковий трафік, на деяких ділянках тривалість поїздки можна було сміливо множити на два.
 Деякі незручності однак були зі сторицею компенсовані яскравими враженнями від поїздки, тому шкодувати про витрачений час не довелося.



Отож, маршрут подорожі по пунктам:
  • Стамбул - Менген 
 Найважче виявилося вибратися із Стамбула в той час, коли те ж саме намагаються зробити ще кілька мільйонів людей. Кажуть, на свята мегаполіс покидає близько 6-7млн. мешканців. Тому вже на виїзді з міста та в Гебзе нас чекав величезний затор. Саме в трафіку трапляється найбільша кількість ДТП, і це ще більше уповільнює рух по основним транспортним артеріям. Щороку поїздка до рідного краю стає останньою для десятків людей. За останні 10 років під час свят сталося 14644 аварій,728 людей загинуло, більше 30000 отримало поранення(!).

 Першу зупинку ми зробили в мальовничому місці в провінції Болу:





 Якщо під час поїздки до Кушадаси дорогою часом бракувало рослинності, то Чорноморський регіон Туреччини навпаки вразив своєю красою: тут і гори, і озера, поля і ліси, чисте повітря та смачна місцева кухня. Тож, трохи відхилившись від основного маршруту, ми зупинилися в невеликому готелі неподалік містечка Менген. Нам там настільки сподобалося, що вирішено було заїхати сюди знову на зворотньому шляху. Тим більше, що поруч знаходиться національний парк "Сім озер", який ми також планували відвідати.





  • Менген-Турхал
Друга половина шляху до мемлекета минула майже без заторів, а по дорозі ми придивилися ще кілька місць, які б варто було побачити.
 Дорогою часто доводилося зупинятися в зонах відпочинку — dinlenme tesisler. Завичай вони включають заправку, кафе та крамниці з місцевими(і не тільки) смаколиками. Для себе зробили висновок, що в таких місцях надтo людно, довжелезні черги до туалету, дорога і не смачна їжа. А от купити щось цікаве там неодмінно захочеться. При чому асортимент таких придорожніх міні-ярмарків змінюватиметься в залежності від провінції.
 В Мерзіфоні усі купують фруктові "мармелади", а точніше пюре з шипшини, кизила та ін.ягід. В Болу скрізь продають кам'яну сіль, яку видобувають в Зонгулдагу, та так званий trabzon ekmeği. Також практично скрізь по дорозі можна придбати вироби з глини, дерева, мед, різноманітні варення,турецькі семавери та солодощі пішманіє.
 Запам'ятався Чорум, через який пролягає шлях усіх бажаючих провести свята в центральній Анатолії. Саме тут зупиняються автобуси, що прямують до Токату. Цього разу, нас, як і всіх інших подорожніх, привабили вивіски про "свіжі, гарячі і найсмачніші в Туреччинi" леблебі. Це смажений нут, простий, зацукрований або навіть в шоколаді. Турки активно купують його та подають до чаю разом з іншими куруємішами. Ми і собі купили півкіло того, що і всі, та поїхали далі.





 Hаступного року однак виявилося, що в Чорумі є не тільки леблебі. Докладніше про цікаві місця в цьому регіоні, які ми нещодавно відвідали, розповім в подальших публікаціях.
  • Улутепе
 І нарешті, втомлені довгою мандрівкою, ми дісталися до того місця, про яке мені стільки довелося чути від чоловіка та його рідних. Скажу чесно, моє село набагато гарніше. Це навіть турецькі родичі визнали, роздивляючись фотографії з чергової поїздки до України. Та все ж не можу не захоплюватися їх любов'ю до рідного краю. Ось чого варто повчитися в турків! Яке б там не було рідне село, для них воно найкраще місце в світі. І кожен турок, навіть якщо він народився і все життя прожив у великому місті, все одно на питання: "Звідки ти?", з гордістю відповість:"Я з такого-то міста(містечка,села) в такій-то провінції".

 Характерними рисами житла в сільській місцевості є як не дивно щільна забудова, практично відсутня прибудинкова територія Рідко де зустрінеш садок і город біля хати, як це зазвичай прийнято в Україні. Тепер мені стало зрозуміло, звідки в Стамбулі цілі райони кострубатих, приліплених один до одного  будиночків. Їх зводили мігранти з Анатолії, що приїздили до мегаполісу у пошуках кращої долі.





 Місцеві, до речі, зовсім не тямлять у фітотерапії — такі скарби навколо пропадають. Ми не впустили можливості і сходили у похід за лікарськими травами.






 Під час нашого візиту саме відбувався місцевий фестиваль. Тому була можливість оцінити усі місцеві розваги одночасно: танці семах в національних костюмах, співи, невеличкий ярмарок.

Національний жіночий одяг цього регіону



















вівторок, 7 лютого 2017 р.

Облога Почаївського монастиря



 У подарунковому ілюстрованому виданні, присвяченому історії Османської імперії, я натрапила на несподівану знахідку. Яким чином на сторінках книги про військові подвиги та звитягу османів раптом опинилася православна ікона?
 Як виявилося, на гравюрі XVIII ст. зображено реальну історичну подію, а саме облогу Почаївського монастиря турецьким військом в 1675 році. Легенда оповідає про дивовижний порятунок  обителі Богоматір'ю, що стала на захист християн. В працях митрополита Іларіона (Огієнка) можна знайти церковну версію подій.
 В результаті першого етапу польсько-турецької війни в 1672р. було підписано невигідний для Речі Посполитої Бучацький мирний договір. Оскільки поляки не могли змиритися з втратою значної частини підконтрольних тероторій, зокрема Поділля, Брацлавщини та частини Київщини, через короткий проміжок часу договір було порушено. Військові дії тривали в основному на українських землях. Міста та села на шляху обох армій нещадно грабувалися. Населення знищувалося або потрапляло в полон. Гетьман Петро Дорошенко, заключивши союз з султаном Мехмедом VI, не отримав в результаті нічого, крім понівеченої та пограбованої землі. Недарма цей період в історії України залишився в пам'яті народу, як Руїна.
 Влітку 1675 року турецько-татарське військо під проводом хана Нурредіна оточило Почаївську обитель. Хоч церковна версія наголошує на відсутності укріплень, та все ж монахи протрималися в облозі три дні. Очевидно, що певні фортифікаційні споруди таки були, та й захищали його не лише молитвами, а й зі зброєю в руках мешканці сусідніх сіл, що знайшли тут притулок під час ворожого нападу. За легендою, ігумен Йосип Добромирський переконав братію і мирян звернутися до небесних заступників: Пресвятої Богородиці і преподобного Іова Почаївського. Ченці та миряни молилися, припадаючи до чудотворного образу Божої Матері і до раки з мощами преподобного Іова. 
 Вранці 5 серпня (23 липня за старим стилем) зі сходом сонця знову розпочався штурм обителі. Ігумен звелів співати акафіст Божій Матері. Тоді над храмом раптово з'явилася Богородиця, оточена янголами. Преподобний Іов поруч з Божою Матер'ю молився про захист обителі. Татари почали стріляти, але стріли поверталися назад. Ворог в паніці відступив.
 Почаївське диво пізніше  було намальоване в соборі на лівій стіні, а також при вході в Печерну церкву, де лежать мощі преподобного Іова.
 Також інша легенда оповідає, що при облозі монастиря турками одному монахові вороги відтяли голову. Монах узяв свою голову в руки і пішов з нею в собор до ікони пресвятої Богородиці — поклав свою голову перед Нею і тоді упокоївся.
 Уфологи ж впевнені, що насправді мала місце поява НЛО, так як в свідоцтвах очевидців йде мова про яскравебіле  світло та "силове поле". Хоча можливо є і більш просте пояснення. В тій війні на боці турків воювали й козаки під проводом Дорошенка, якого султан призначив санджакбеєм, тобто правителем санджаку (провінції). Намісник представляв владу султана на захоплених територіях, а під час військових дій мав повноваження командувача збройними силами санджаку. Тобто військо могло просто отримати наказ про відступ. Тим більше, що турецькі джерела не повідомляють ні про які дива. А от поляки були зовсім не проти поширити легенду про втручання вищих сил. 



Петро Дорошенко (1627-1698) до останнього намагався знайти вихід з політичної кризи та створити незалежну українську державу. Зрештою, під тиском обставин змушений був зректися булави. Останні роки життя провів в Російській імперії. До речі, йогр правнучка Н.Гончарова - дружина О.С.Пушкіна.

Мехмед IV (1642-1693рр.) вів щодо України непослідовну політику, підтримуючи одночасно різні ворогуючі козацькі угрупування. Порушивши угоди, укладені з Дорошенком, прагнув перетворити українські землі на провінцію замість протекторату, як було обіцяно. До речі, його матір'ю була українка Надія - Турхан Хатідже султан.

Читайте також:

Секрети будівлі банку Зіраат

Балтаджи Мехмед-паша та Катерина І

Легенди палаццо Корпі


четвер, 22 грудня 2016 р.

Легенди палаццо Корпі

EVLIYA ÇELEBI MAHALLESI MEŞRUTIYET CAD. NO:56, 34430 Beyoğlu/İstanbul

 Є в районі Бейоглу будівля, зовнішній вигляд та історія якої чимось нагадує відомий київський будинок з химерами, що на Банковій. Палаццо Корпі, щоправда, ззовні оздоблено не так хитромудро, як витвір фантазії Городецького. Але й з ним пов'язані не менш цікаві, а подекуди й містичні події та легенди. Навряд чи архітектор Джакомо Леоні міг уявити, що за доля чекає на його творіння. Італієць, що здебільшого працював у Великобританії, облаштовуючи маєтки англійських аристократів, прибув до Констанинополя на запрошення генуєзького купця Ігнаціо Корпі. Магнат не пошкодував грошей на облаштування родинного гнізда, де планував розмістити усе своє численне сімейство. Розкішні розписи, скульптури та барельєфи із зображенням біблійних сюжетів та античних богів, коринфські колони, карерський мармур та червоне дерево з П'ємонту  - Леоні втілив усі забаганки вередливого багатія. Однак будівництво затягнулося на довгих дев'ять років. І сталось це не через брак коштів, як можна було б подумати. За легендою, циганка наворожила Ігнаціо смерть, щойно він закінчить зведення маєтку.  Кажуть, так воно і сталося - Корпі помер, переступивши поріг будинку. Однак є й інші версії: начебто чи то дружина, чи то коханка Корпі померла за таємничих обставин, впавши зі сходів,і з того часу темними коридорами блукає її привид. Містом ширилися моторошні чутки про те, що палац проклятий. Спадкоємці маєтку звісно не схотіли в ньому оселитися, натомість спробували позбутися проблемної нерухомості. Однак покупця серед забобонних місцевих пліткарів не варто було й шукати.
Тут і з'являється у цій історії ще одна відома постать, чиє ім'я нерозривно зв'язано з палаццо Корпі. Джон Лейшман - справжнє втілення американської мрії; талановитий підприємець, що пройшов нелегкий шлях від простого вихідця з родини мігрантів до успішного промислового магната та політика. Розбагатівши на торгівлі металом, Лейшман згодом розпочав дипломатичну кар'єру. З 1899 по 1909 перебуваючи на посаді посла США у Османській імперії, він зацікавився виставленим на продаж палаццо Корпі. Саме в той час, коли посли інших країн хизувалися своїми розкішними резиденціями, відбудованими після руйнівної пожежі, в американців не було чим похвалитися.  "Якось не престижно, -вирішив Лейшман. - Он у росіян палац, у голандців - палац, у французів - ціла фортеця. Треба і нам терміново виправити ситуацію!"))) Оскільки за тодішніми законами його держава не могла мати власності за кордоном, посол витратив на купівлю палаццо гроші з власної кишені. Чи то ціна була надто вже привабливою, бо племінники Корпі були згодні йти на будь-які поступки, аби лиш позбутися "проклятого"місця; чи то в нього заздалегідь був план по поверненню коштів, та янкі аніскільки не налякала сумнівна репутація будівлі. Тому незабаром сюди переїхав увесь дипкорпус США. Посольство, а потім консульство, знаходилось в палаццо Корпі більше ста років. Лише в 2003, у зв'язку із підвищеною терористичною загрозою, його перенесли у більш безпечне місце.
Лейшман, до речі, був ще й азартним гравцем. Запрошені до посольства на перший же прийом американські сенатори та конгресмени дарма напідпитку сіли грати з ним покер. Послу в результаті вдалося повернути усі витрачені кошти, а палаццо Корпі перейшов у власність держави та став першим нерухомим майном США у Європі. Неабияка удача чи кмітливий розрахунок, або те й інше, супроводжували Лейшмана до кінця життя. Після закінчення політичної кар'єри, видавши своїх дочок заміж за європейських аристократів, Джон Лейшман і сам залишився доживати віку в Європі, і не де-інде, а у Монте-Карло. Такий вибір мабуть яскраво засвідчує його справжні вподобання.
А що з палаццо Корпі?
Кого тільки не бачили ці стіни за сотню років. У часи, коли двері посольства були відчинені для кожного, дипломати полюбляли влаштовувати бучні прийоми та вечірки. Кажуть, в будівлі навіть було облаштувано "секретний поверх" ЦРУ, а їх шпигуни зустрічалися з агентами у місцевих барах, що їх безліч розкидано по прилеглим вуличкам.
 Після 2003 року доля палаццо залишалась непевною. Деякий час в ньому планували влаштувати щось на кшталт культурного центру, але згодом відмовилися від цієї ідеї через брак коштів. Зрештою будівлю арендував турецький холдінг разом із власником мережі готелів Soho club. На реконструкцію витратили близько 110 млн доларів. При цьому реставратори намагалися якнайкраще зберегти внутрішнє оздоблення та частково відновили прекрасні настінні розписи. Останні сильно постраждали через надмірну побожність дружини одного з послів, що наказала замалювати надто відверті зображення античних богинь. Нарешті, в 2015 році тут відкрився п'ятизірковий елітний готель Soho House İstanbul. На першому поверсі готелю розташувався ресторан Cecconi, а на даху - бар з прекрасною панорамою Золотого Рогу. У деякі приміщення готелю, до речі, можуть потрапити лише власники клубних карток, а знімати всередині заборонено навіть елітним гостям.