Мій Стамбул

вівторок, 7 лютого 2017 р.

Облога Почаївського монастиря

У подарунковому ілюстрованому виданні, присвяченому історії Османської імперії, я натрапила на несподівану знахідку. Яким чином на сторінках книги про військові подвиги та звитягу османів раптом опинилася православна ікона?

Як виявилося, на гравюрі XVIII ст. зображено реальну історичну подію, а саме облогу Почаївського монастиря турецьким військом в 1675 році. Легенда оповідає про дивовижний порятунок обителі Богоматір'ю, що стала на захист християн. В працях митрополита Іларіона (Огієнка) можна знайти церковну версію подій.

В результаті першого етапу польсько-турецької війни в 1672р. було підписано невигідний для Речі Посполитої Бучацький мирний договір. Оскільки поляки не могли змиритися з втратою значної частини підконтрольних тероторій, зокрема Поділля, Брацлавщини та частини Київщини, через короткий проміжок часу договір було порушено. Військові дії тривали в основному на українських землях. Міста та села на шляху обох армій нещадно грабувалися. Населення знищувалося або потрапляло в полон. Гетьман Петро Дорошенко, заключивши союз з султаном Мехмедом VI, не отримав в результаті нічого, крім понівеченої та пограбованої землі. Недарма цей період в історії України залишився в пам'яті народу, як Руїна.

Влітку 1675 року турецько-татарське військо під проводом хана Нурредіна оточило Почаївську обитель. Хоч церковна версія наголошує на відсутності укріплень, та все ж монахи протрималися в облозі три дні. Очевидно, що певні фортифікаційні споруди таки були, та й захищали його не лише молитвами, а й зі зброєю в руках мешканці сусідніх сіл, що знайшли тут притулок під час ворожого нападу. За легендою, ігумен Йосип Добромирський переконав братію і мирян звернутися до небесних заступників: Пресвятої Богородиці і преподобного Іова Почаївського. Ченці та миряни молилися, припадаючи до чудотворного образу Божої Матері і до раки з мощами преподобного Іова.

Вранці 5 серпня (23 липня за старим стилем) зі сходом сонця знову розпочався штурм обителі. Ігумен звелів співати акафіст Божій Матері. Тоді над храмом раптово з'явилася Богородиця, оточена янголами. Преподобний Іов поруч з Божою Матер'ю молився про захист обителі. Татари почали стріляти, але стріли поверталися назад. Ворог в паніці відступив.

Почаївське диво пізніше було намальоване в соборі на лівій стіні, а також при вході в Печерну церкву, де лежать мощі преподобного Іова.

Також інша легенда оповідає, що при облозі монастиря турками одному монахові вороги відтяли голову. Монах узяв свою голову в руки і пішов з нею в собор до ікони пресвятої Богородиці — поклав свою голову перед Нею і тоді упокоївся.

Уфологи ж впевнені, що насправді мала місце поява НЛО, так як в свідоцтвах очевидців йде мова про яскравебіле світло та "силове поле". Хоча можливо є і більш просте пояснення. В тій війні на боці турків воювали й козаки під проводом Дорошенка, якого султан призначив санджакбеєм, тобто правителем санджаку (провінції). Намісник представляв владу султана на захоплених територіях, а під час військових дій мав повноваження командувача збройними силами санджаку. Тобто військо могло просто отримати наказ про відступ. Тим більше, що турецькі джерела не повідомляють ні про які дива. А от поляки були зовсім не проти поширити легенду про втручання вищих сил.

Петро Дорошенко (1627-1698) до останнього намагався знайти вихід з політичної кризи та створити незалежну українську державу. Зрештою, під тиском обставин змушений був зректися булави. Останні роки життя провів в Російській імперії. До речі, йогр правнучка Н.Гончарова - дружина О.С.Пушкіна.

Мехмед IV (1642-1693рр.) вів щодо України непослідовну політику, підтримуючи одночасно різні ворогуючі козацькі угрупування. Порушивши угоди, укладені з Дорошенком, прагнув перетворити українські землі на провінцію замість протекторату, як було обіцяно. До речі, його матір'ю була українка Надія - Турхан Хатідже султан.

Читайте також:

Секрети будівлі банку Зіраат

Балтаджи Мехмед-паша та Катерина І

Легенди палаццо Корпі

четвер, 22 грудня 2016 р.

Легенди палаццо Корпі

EVLIYA ÇELEBI MAHALLESI MEŞRUTIYET CAD. NO:56, 34430 Beyoğlu/İstanbul

Є в районі Бейоглу будівля, зовнішній вигляд та історія якої чимось нагадує відомий київський будинок з химерами, що на Банковій. Палаццо Корпі, щоправда, ззовні оздоблено не так хитромудро, як витвір фантазії Городецького. Але й з ним пов'язані не менш цікаві, а подекуди й містичні події та легенди. Навряд чи архітектор Джакомо Леоні міг уявити, що за доля чекає на його творіння. Італієць, що здебільшого працював у Великобританії, облаштовуючи маєтки англійських аристократів, прибув до Констанинополя на запрошення генуєзького купця Ігнаціо Корпі. Магнат не пошкодував грошей на облаштування родинного гнізда, де планував розмістити усе своє численне сімейство. Розкішні розписи, скульптури та барельєфи із зображенням біблійних сюжетів та античних богів, коринфські колони, карерський мармур та червоне дерево з П'ємонту - Леоні втілив усі забаганки вередливого багатія. Однак будівництво затягнулося на довгих дев'ять років. І сталось це не через брак коштів, як можна було б подумати. За легендою, циганка наворожила Ігнаціо смерть, щойно він закінчить зведення маєтку. Кажуть, так воно і сталося - Корпі помер, переступивши поріг будинку. Однак є й інші версії: начебто чи то дружина, чи то коханка Корпі померла за таємничих обставин, впавши зі сходів,і з того часу темними коридорами блукає її привид. Містом ширилися моторошні чутки про те, що палац проклятий. Спадкоємці маєтку звісно не схотіли в ньому оселитися, натомість спробували позбутися проблемної нерухомості. Однак покупця серед забобонних місцевих пліткарів не варто було й шукати.

Тут і з'являється у цій історії ще одна відома постать, чиє ім'я нерозривно зв'язано з палаццо Корпі. Джон Лейшман - справжнє втілення американської мрії; талановитий підприємець, що пройшов нелегкий шлях від простого вихідця з родини мігрантів до успішного промислового магната та політика. Розбагатівши на торгівлі металом, Лейшман згодом розпочав дипломатичну кар'єру. З 1899 по 1909 перебуваючи на посаді посла США у Османській імперії, він зацікавився виставленим на продаж палаццо Корпі. Саме в той час, коли посли інших країн хизувалися своїми розкішними резиденціями, відбудованими після руйнівної пожежі, в американців не було чим похвалитися. "Якось не престижно, -вирішив Лейшман. - Он у росіян палац, у голандців - палац, у французів - ціла фортеця. Треба і нам терміново виправити ситуацію!"))) Оскільки за тодішніми законами його держава не могла мати власності за кордоном, посол витратив на купівлю палаццо гроші з власної кишені. Чи то ціна була надто вже привабливою, бо племінники Корпі були згодні йти на будь-які поступки, аби лиш позбутися "проклятого"місця; чи то в нього заздалегідь був план по поверненню коштів, та янкі аніскільки не налякала сумнівна репутація будівлі. Тому незабаром сюди переїхав увесь дипкорпус США. Посольство, а потім консульство, знаходилось в палаццо Корпі більше ста років. Лише в 2003, у зв'язку із підвищеною терористичною загрозою, його перенесли у більш безпечне місце.

Лейшман, до речі, був ще й азартним гравцем. Запрошені до посольства на перший же прийом американські сенатори та конгресмени дарма напідпитку сіли грати з ним покер. Послу в результаті вдалося повернути усі витрачені кошти, а палаццо Корпі перейшов у власність держави та став першим нерухомим майном США у Європі. Неабияка удача чи кмітливий розрахунок, або те й інше, супроводжували Лейшмана до кінця життя. Після закінчення політичної кар'єри, видавши своїх дочок заміж за європейських аристократів, Джон Лейшман і сам залишився доживати віку в Європі, і не де-інде, а у Монте-Карло. Такий вибір мабуть яскраво засвідчує його справжні вподобання.

А що з палаццо Корпі?

Кого тільки не бачили ці стіни за сотню років. У часи, коли двері посольства були відчинені для кожного, дипломати полюбляли влаштовувати бучні прийоми та вечірки. Кажуть, в будівлі навіть було облаштувано "секретний поверх" ЦРУ, а їх шпигуни зустрічалися з агентами у місцевих барах, що їх безліч розкидано по прилеглим вуличкам.

Після 2003 року доля палаццо залишалась непевною. Деякий час в ньому планували влаштувати щось на кшталт культурного центру, але згодом відмовилися від цієї ідеї через брак коштів. Зрештою будівлю арендував турецький холдінг разом із власником мережі готелів Soho club. На реконструкцію витратили близько 110 млн доларів. При цьому реставратори намагалися якнайкраще зберегти внутрішнє оздоблення та частково відновили прекрасні настінні розписи. Останні сильно постраждали через надмірну побожність дружини одного з послів, що наказала замалювати надто відверті зображення античних богинь. Нарешті, в 2015 році тут відкрився п'ятизірковий елітний готель Soho House İstanbul. На першому поверсі готелю розташувався ресторан Cecconi, а на даху - бар з прекрасною панорамою Золотого Рогу. У деякі приміщення готелю, до речі, можуть потрапити лише власники клубних карток, а знімати всередині заборонено навіть елітним гостям.

пʼятниця, 6 травня 2016 р.

Еріклі

В пошуках нових локацій для відпочинку в околицях Стамбула ми поїхали в Тракью, а точніше в селище Еріклі, що розташоване у 120 км від Едірне. Тут без проблем можна орендувати літній будиночок неподалік моря навіть без попередньої домовленості, що ми й зробили. Інфраструктура не те, щоб дуже розвинена, але все, що потрібно, компактно розташовано в одному місці. Серед відпочивальників основному місцеві жителі та приїжджі з найближчих міст. Контингент цікавий, більш сучасний, якщо порівнювати з Керпе, куди ми їздили перед цим. Саме селище являє собою один великий "дачний" масив, що порожніє із закінченням пляжного сезону. Звісно це не дачі в нашому розумінні: прибудинкової території практично не існує як такої, ніякого саду-городу теж. Така щільна забудова мабуть пояснюється економією. Забори, до речі, теж не моді, тож вечеряючи на ганку, доведеться привітатися зі всіма сусідами та відхилити (чи прийняти) з пів-десятка запрошень на чай-каву-футбольний матч. Зате й придбати все необхідне теж можна, не виходячи з дому: гарячі сіміти до сніданку, овочі-фрукти, воду, балон газу і тд.
Затока Сарос унікальна у своєму поєднанні кришталево чистих вод Егейського моря та піщаного пляжy, третього за довжиною в країні після Патари та Сіде. І все це відносно недалеко від Стамбула. Дорога сюди зайняла приблизно 3 години, якщо не враховувати зупинку в Текірдазі, де ми просто не змогли проїхати повз одне цікаве місце. Пляжна зона простягається від Енеза до Сазлидере. З десяток невеликих поселень розкидано вздовж узбережжя: Гьокчетепе, Меджідіє, Еріклі, Данишмент, Яйла, Караінжірлі, Вакиф, Гюльчавуш, Султаніче. Найзручніше, якраз посередині, розташоване саме Еріклі. Енез, раніше відоме як древнегрецьке місто Енос, знаходиться поруч з грецьким кордоном. Тут знаходиться стара фортеця, музей, англійські казарми, а також заповідник "Озеро Гала".
Віддаленість промислових зон та великих підприємств сприяє збереженню унікальної морської фауни. До того ж, Сарос - одна з п'яти заток в світі з власною унікальною системою самоочищення. Тому це місце популярне серед любителів дайвінгу, сноркелінгу та серфінгу. Недарма Жак-Ів Кусто, відвідавши Сарос в 1970 році, назвав його "північним Червоним морем". Найкрасивіші мсця для пірнання - це рифи Міннош, скеля Харманкая неподалік Еріклі, мис Топлар Бурну, Більшість школ для дайверів знаходяться в Ібрідже.

Сарос на картах Пірі Рейса

Кешан

Найпопулярніша розвага - прогулянка узбережжям на такій веломашині

На узбережжі затоки окрім готелів та пансіонатів, можна знайти й кемпіги - в Данишменті та Гьокчетепе:

І на додачу бонус: в Текірдазі знайшлось незвичайне кафе зі справжнім літаком та мінізоопарком. Дітям дуже сподобалося)) В самому містечку, до речі, багато жителів Стамбула мають літні будинки, але море і пляжі далеко не такі чисті і гарні як в Еріклі.