неділя, 25 жовтня 2015 р.

Пудинг Ноя, або Ашуре

 День Ашуре (Aşure günü) - свято закінчення траурного посту Matem orucu; десятий день священого місяця Мухаррем; піст, що триває 12 днів (за числом шиїтських імамів) пов'язаний з вшануванням пам'яті загиблих в битві при Кербелі, а день його завершення -  з подякою Богу за порятунок четвертого імама.
 В цей день загинув онук пророка Мухаммеда Хусейн. Він був молодшим сином дочки пророка Фатіми та імама Алі, якого шанують шиїти та алеві. Щоб уникнути міжусобиць, Хасан, старший брат Хусейна, за винагороду та гарантії безпеки відмовився від титулу халіфа на користь правителя Муавії. Після смерті старшого брата Хусейн став головою роду Алідів, однак тривалий час не втручався в політику. Після смерті халіфа Муавії активізувалася шиїти з Куфи, колишньої резиденції Алі. Вони визнали Хусейна своїм імамом та прохали його очолити повстання проти халіфа Язида. Припускають, це було організовано з метою усунути Хусейна таким чином, щоб вина за вбивство не впала на халіфа. Відгукнувшись на заклик куфійців, Хусейн попередньо послав до Куфи двоюрідного брата Мусліма ібн Акіла для підготовки повстання. Мешканці Куфи присягнули йому на вірність. Однак щойно Муслім відправив добру звістку Хусейну, його схопили та стратили. Хусейн дізнався про це вже дорогою до Куфи. Невеликий загін (всього 72 людини, включаючи жінок та дітей) потрапив у пастку поблизу міста Кербела. Проти них вийшло чотиритисячне військо. Спочатку ніхто з воїнів не наважився напасти на Хусейна, не бажаючи брати на себе відповідальність за пролиття крові онука Мухаммеда. Однак все ж він та його люди були схоплені та закатовані до смерті. Жінок та дітей, в тому числі сина Хусейна, рік утримували в полоні. Трагедія в Кербелі спричинила остаточне об'єднання прихильників Алідів у боротьбі проти династії Омейядів (низка шиїтських повстань проходила під гаслом «помститися за кров Хусейна»).  Хусейн був визнаний «найбільшим мучеником», а Кербела стала однією зі святинь і місцем паломництва шиїтів. Саме загибель сина імама Алі поглибила розкол між шиїтами та сунітами. Для шиїтів та алеві це важливий момент, коли послідовники Алі остаточно відокремилися, щоб у майбутньому сформувати різні течії ісламу.
 Посту в цей день дотримувався пророк Мухаммед, бо саме 10 мухаррема він прибув з Мекки до Медіни, врятувавшись від убивць. Пізніше, коли був встановлений обов'язковий піст в Рамадан, піст в день Ашуре став у сунітів добровільним. У алеві Matem orucu (або Muharrem orucu) є обов'язковим. До того ж він суттєво відрізняється від посту сунітів, так як м'ясо їсти заборонено взагалі протягом всіх 12-ти днів. В цьому алеві близькі до християнської традиції.
 Однак найцікавіше попереду. Історія ашуре своїм корінням сягає до подій Старого Заповіту. "Ашaра" в перекладі з арабської означає десять. Це число має сакральне значення, оскільки  за переказами саме в день Ашуре Бог явив десять див десятьом пророкам. При чому ці дива у викладенні сунітів та алеві відрізняються. Так, за різними версіями в цей день Адем (Адам) вперше зустрів Хавву (Єву); ковчег Нуха (Ноя) пристав до суші; Ібрахім (Авраам) був врятований від вогню; були врятовані сини Авраама Ісаак/Ісмаїл; Якуб (Яків) прозрів; Юнус (Іона) врятувався з черева кита; Ейюп (Іов) зцілився від прокази; Юсуфа (Йосипа) врятували з колодязя, де його залишили помирати брати; Моісей врятував свій народ від армії фараона, провівши по дну Червоного моря/отримав скрижалі на горі Синай; Ісус вознісся на небеса. У алеві ця дата вказується як день народження пророка Алі. Мусульмани також вірять, що в цей день настане кінець світу.

 Ашуре - святкова страва, яку готують по закінченні 12-тиденного траурного посту, що вшановує пам'ять мучеників Кербели. Шиїти та алеві святкуючи, дякують Богу за порятунок сина імама Хусейна Зейна-ель Абідіна.
 Старовинний тисячолітній звичай приготування цієї ритуальної страви з плином часу стали прив'язувати до різних подій, збагачувати деталями, змінювати та універсалізувати. Так, є кілька варіацій на тему походження цієї страви. В турків особливо популярна історія про те, що коли закінчився Всесвітній потоп і ковчег пристав до гори Арарат, щоб подякувати Богу за спасіння, було влаштовано свято. Ной приготував страву із залишків всіх продуктів, що були на ковчезі. За легендою, до її складу входило більше 40 компонентів. Тож це і було перше ашуре. Тому цей десерт ще називають "пудингом Ноя" (Noah's pudding). Про древність традиції свідчить факт присутності схожих ритуальних страв у різних народів. Так, в Україні це кутя, у Вірменії - ануш-абур, в Греції - коливо. В Азербайджані в день Ашуре готують схожу, але не солодку страву - хедік. Пов'язана з ним легенда розповідає, що коли загін імама Хусейна був оточений в пустелі, діти плакали від голоду. Тоді матері, щоб відволікти їх, зібрали камінчики та кинули в казан з водою, вдаючи, наче готують їжу. І сталося диво - Аллах перетворив каміння на хедік.
 Існують також інші версії походження страви. Алеві розповідають древню легенду: Батько Сонце, щоб віддячити Матері Землі, приготував особливу страву, узявши по трохи з усіх її дарів. Слово "аш", що походить з шумерської та арійської, означало зерно/їжу. Була у Месопотамії і богиня землеробства (зерна) Ашнан. Вона разом з богинею тваринництва Лахар були послані богом Енкі на допомогу людям. Багато інших жіночих божеств також зберегли в іменах цю проточастку: фінікійська Ашера, хеттська Ашерту, амморейська Ашрату, Ашторет-Іштар-Астарта у древніх греків та вавилонян. Слово збереглося до сьогодні в різних мовах як самостійне, або трансформувавшись y співзвучні. Наприклад, в перекладі з курдської aş означає млин, азербайджанською це плов, та й в звичних нам словах кАШа та лавАШ теж знаходимо ту ж частку. Але це вже тема для інших досліджень.
Ашнан - богиня зерна у древніх шумерів (зображення на глиняних табличках)
 Турецькі господині готують ашуре великими порціями та пригощають всіх рідних та сусідів. В кожної є свій власний рецепт та секрети приготування. Набір інгредієтів може змінюватися, але завжди будуть присутні пшениця, нут, квасоля, горіхи та сухофрукти. Зазвичай алеві використовують не менше 12 компонентів. Але чим більше, тим краще, тим "багатше" вийде частування і буде привід до заздрощів у сусідок. Чоловік розповідав, що в дитинстві вони з братами про всіх "тейзе" з їх квартала судили по тому, хто яке готує ашуре ))).
 Можна спробувати ашуре, відвідавши в ці дні джемеві:
Джемеві в Окмейдани



Для тих, хто хоче спробувати приготувати цей десерт (чи то пудинг, чи то суп) самостійно, раджу пошукати рецепти в інтернеті.
 Ну а для зовсім ледачих є вже готові набори.

 Читайте також:

Магія древніх тюрків


понеділок, 19 жовтня 2015 р.

Перли дітей-білінгвів

 Мабуть в кожній двомовній родині є свій "списочок" дитячих словотворчиx імпровізацій. До нього часто звертаються, передають з вуст в уста, цитуючи друзям та знайомим. Якщо не покладаєтесь на власну пам'ять, краще записувати все на папері і час від часу переглядати. Вийде таке собі стабільне джерело позитивних емоцій. І навіть коли дитина вже виросте, згадка про колишні мовні казуси незмінно викликатиме посмішку.
 Моя старша дочка переїхала до Туреччини в п'ять з хвостиком і пішла до звичайної турецької школи, знаючи лише кілька десятків слів. Отож ми мали можливість спостерігати процес вивчення турецької методом "занурення". Спершу вона активно використовувала мову жестів та "індіанські" репліки на кшталт "Ніка комп'ютер, Ведат - ні", "Мама, папа - йок, аннене - шоколад". Зате всі родичі вивчили  слова "так", "ні", "хочу", "дай", "дядя", "бабушка", хто така Маша і що магазин то не журнал :). Далі був період швидкого поповнення словникового запасу. Оскільки більшість інформації сприймалося на слух, то і помилок було безліч. Так народжувалися нові слова - чантал, хамурт, ешортман тощо. Турецьку бабусю діти і досі називають anneanne (замість babaanne), бо саме це слово почули від племінників першим. А в українській мові, як відомо, немає різниці між мамою мами і мамою папи.
 Для меншої дочки турецька вже є рідною, але й українську намагаємося не забувати. В свої 2.5 роки вона вже може правильно скласти коротке речення обома мовами. Саме малеча часом видає таку неймовірну сміхоту, що вся родина падає під стіл. Оскільки стається це все частіше, то з'явилося бажання записувати за нею. Надто вже хотілося нічого не забути та не пропустити. Згодом проявилися і деякі закономірності, якщо так можна висловитися про цей хаотичний творчий процес.
Усі перли дітей-білінгвів насправді досить легко класифікувати. Більш детально про це можна прочитати тут. А я і собі спробувала виділити кілька груп:

1. Один+bir+ще один
Найчастіше зустрічається саме такий варіант, коли дитина з кожної мови обирає і використовує в одному реченні  ті слова, які їй легше вимовляти/краще запам'яталися/просто подобаються:

Сінек гулять гітті - Муха вилетіла у вікно
Хочу су, хочу чорбу, баньо не хочу - Хочу воду/супчик; купатися не хочу
Гулять істемійорум - Не хочу гуляти
Чок красиво, чок холодно, чок далеко дегіль - Дуже гарно/холодно; не дуже далеко
Бен пісяла, бен поїла - Я пісяла/поїла
Бенім папа, бенім мама - Мій папа, моя мама
Доктор болить япти - Доктор зробив щеплення

2. Кітпес
Цікавіше стає, коли дитина починає імпровізувати та поєднувати кілька мов в одному слові. Результат таких морфологічних експериментів абсолютно не передбачуваний і дивує навіть самого автора:

Кушамійорум, пісiйорум - не кушаю/ yemiyorum, пісяю/çiş yapıyorum
Котікджім, котікум - котенятко,мій котик/kedicim, kedim benim
Сорочкам - моя сорочка/gömleğim
Сосискалар - сосиски/sosiler
Окул сумкаси - портфель/okul çantası
Сонечкомуз - наше сонечко/güneşimiz
Собек - собака+köpek

3. Труднощі перекладу
Наступний рівень словотворення - коли дитина спілкуючись однією мовою намагається використати мовні конструкції чи усталені вирази з іншої. І починає пити суп та цигарки (жартома звісно), а компот їсти ложкою:

Робити їжу/спорт/малювання - yemek/spor/resim yapmak
Грати танець - dans oynamak
Очень спасибо - çok teşekkürler
Очень спала - çok uyudum
Від тут, від там - buradan, oradan
(Боїшся) від мене - benden (korkuyorsun)
(Дістань щось) від кишені - cepten
Маленькі гроші - ufak bir para
Папа, ти кушала/прийшла?/Це моя папа- всі в нас вдома жіночого роду, і папа також, бо в турецькій же немає жіночого, чоловічого та ін.родів.

 B майбутньому основною мовою в дітей швидше за все буде турецька. Але сподіваюсь i українську вони будуть розуміти, а може навіть і як читати/розмовляти нею також не забудуть. Принаймні поки що старшій в Україні потрібно десь три дні, щоб повністю адаптуватися і розмовляти без помилок. І звісно потрібно продовжувати працювати  в цьому напрямі - вдома розмовляти українською (за принципом постійного дублювання сказаного обома мовами або ж розділення, коли кожен з батьків розмовляє лише своєю рідною мовою), читати разом українські книжки, дивитися українські мультики і тд.



понеділок, 5 жовтня 2015 р.

Шопінг в Еміньоню: все для в'язання.

Taya Hatun Mh. Mahmutpaşa Yokuşu, No: 87, Tarihi Kürkçü Han, Eminönü, Fatih


 Як уже згадувалось у попередніх публікаціях, присвячених шопінгу в Еміньоню, тут можна знайти все, що завгодно. Інколи потрібна річ сама несподівано потрапляє на очі, а буває доводиться як слід поблукати в лабіринті вуличок, де очі так і розбігаються серед різнобарв'я тисяч вітрин. Часом навіть точна адреса та назва потрібної крамниці не гарантує, що буде просто знайти бажане у цьому неймовірному багатоголосому вирі яскравих барв, запахів та мов різних народів світу. Цього разу дійшла черга до пряжі для в'язання. Пошуки гарного асортимемту якісних ниток в Стамбулі так чи інакше приведуть у одне єдине місце. 
 Кюркчю Хан - одна з найстаріших історичних будівель в цьому районі. Великий візир Махмут-паша у 1467 звелів побудувати найбільший на той час вузькопрофільний торгово-промисловий центр. Поки споруда знаходилася на краю міста, в ній було зосереджено весь процес обробки шкір та хутра.  Згодом, коли специфічні запахи почали заважати городянам, виробництво шкіряних виробів перенесли подалі від житлових кварталів, до району Зейтінбурну, де воно знаходиться і досі. Залишилися лише хутра, звідки і назва споруди (kürkçü в пер. з тур. майстер по виділці хутра). Пізніше сюди переїхали торговці вовною. Після економічної кризи 1994 року не залишилося ні тих, ні інших.
 Зараз в Кюркчю Хан розташовано більше ста крамниць, де в основному торгують різноманітним текстилем для дому. Також тут знаходиться непоганий аутлет Пашабахче. Сюди для так званого "evlilik alışverişi"(до- і післявесільного шопінгу) вирушають численні наречені та їх родички. До процесу купівлі приданого відносяться дуже серйозно, навіть список спеціальний складається - çeyiz listesi. 
 І нарешті, саме в Кюркчю Хан можна знайти широкий вибір різноманітних ниток для в'язання. Найкращі магазинчики з пряжею розташовані в глибині двору. Тому не треба поспішати, краще спершу все оглянути, а вибрати там дійсно є з чого. Головне не втратити контроль та не накупити зайвого :).

На вивісках деяких магазинів так і написано: Çeyiz dünyası - світ приданого ))).








Читайте також:

понеділок, 7 вересня 2015 р.

Септемвріана


  Восени 1955 року в Стамбулі сталися події, про які турки воліють не згадувати. Це сумна річниця, яку не святкують - Септемвріана (грец. Σεπτεμβριανά  - Вересневі події, тур. 6–7 Eylül Olayları - Події 6-7 вересня) - заворушення 6-7 вересня 1955р., спрямовані проти грецької діаспори Стамбула.
 6 вересня ввечері на площі Таксім розпочався антигрецький мітинг. Приводом для зібрання стала вранішня новина про те, що в Салоніках греки начебто підірвали дім Ататюрка (за сумісництвом турецьке консульство). Згодом в результаті розслідування виявилося, що бомбу підклали працівник консульства Хасан Учар та  студент Октай Енгін. Останній, відсидівши 9 місяців в грецькій в'язниці, втік до Туреччини. На вимогу Греції його не видали. Натомість він продовжив навчання в університеті,після чого зробив кар'єру в поліції.
 В ті дні в суспільстві панували вкрай ворожі настрої  та все частіше лунали расистські лозунги. Коли ж конфронтація досягла апогею, повідомлення про вибух прозвучалo для багатьох, як заклик до активних дій і сталo тією іскрою, що призвела до трагедії. Натовп, вигукуючи лозунги “Kıbrıs Türk’tür, Türk kalacak!”, “Ya Sev, Ya Terk Et!”, “Vatandaş Türkçe konuş!”, “Rumlar Gidecek Bu İş Bitecek!”, рушив вулицями Бейоглу та Шішлі. Дипломати та чиновники, що дали цьому зелене світло, планували продемонструвати ООН реакцію турецького народу щодо подій на Кіпрі, але все вилилося у банальні грабежі. Про те, що мітинг переріс у тотальний погром за планом свідчить вибірковість руйнувань та мінімум людських жертв. Заворушення охопили також райони Єдікулє, Кумкапи, Саматья та Принцеві острови. Крамниці та будинки трощили за списком, церкви ж без розбору - і грецькі, і вірменські, і католицькі. Вулиці Стамбула були завалені товарами з грецьких крамниць. Свідки згадують ту ніч, як найстрашніше, що їм довелося пережити. Деякі турки намагалися допомогти та вставали на захист сусідів. Лише після введення в місто регулярної армії вдалося вгамувати натовп.
 Комісія "Всесвітньої ради церков", що проводила розслідування по гарячим слідам, звітувала: "Загинуло 16 чоловік, в тому числі 2 священнослужителя. З 80 православних грецьких храмів 29 спалені та повністю знищені, 8 частково, а 34 сильно пошкоджені, 9 вціліли. Повністю зруйновані 4000 торгових закладів, товари та меблі викинуті на вулицю, повністю зруйновані 2000 житлових будинків. Пошкоджені деякі католицькі та вірменські церкви."  Скільки жінок стали жертвами згвалтування, наврядчи хто взявся порахувати. Комітет допомоги, створений для компенсації збитків, отримав до 15 жовтня 1955 року 4433 заяви від постраждалих. Матеріальні збитки склали 69 578 744 ліри. Вересневі події мали значний резонанс у всьому світі. Турецька влада, демонструючи реакцію, притягла до відповідальності більше 4000 чоловік. Але суд над ними мав формальний характер, майже всіх обвинувачених виправдали або засудили до невеликих строків ув'язнення. При владі, до речі, знаходилася Демократична партія на чолі з Аднаном Мендересом, чия політика і призвела до трагічних подій. Щоправда через п'ять років в результаті перевороту 1960 року Мендерес був зміщений зі свого поста, арештований за корупцію та зловживання службовим становищем, засуджений до смерті і повішений.
 В результаті еміграції з 1925 по 1955 грецьке населення Стамбула скоротилося з 270 тис. (39.6%) до 100тис. (7.8%). Після вересневих подій місто покинуло більше половини грецької громади. В 1965 році греків в Стамбулі залишилося близько 48 тис. (2.8%), а згідно даних за 2000 рік - лише 2 тис.  Вересневі події таким чином завершили кривавий процес моноетнізації Туреччини.
* * *
 Легендарний футболіст Фенербахче Лефтер Кючюкандоньядіс пережив напад на свій будинок на острові Бююкада: "Ще 15 днів тому мене вітали на стадіоні, де я забив гол. Того ж дня в мене полетіли каміння та бляшанки з-під фарби. Найгірше було те, що з криками "Бий цього невірного!" мене атакували діти, яким я ще недавно давав гроші. В будинку не залишилося ні вікон, ні дверей. Вони намагалися вбити моїх маленьких донечок." Лефтер до світанку не випускав з рук зброї. Потім приїхали фанати Фенербахче та спорудили навколо дому барикади. Вони запитували імена нападників, та Лефтер не сказав їх навіть поліції.
* * *
 Відомий турецький журналіст Мехмет Алі Біранд згадував: "Я живий свідок того, що відбулося в Стамбулі 50 років тому. Мені було 14 років. Тоді я нічого не зрозумів. З плином часу стало очевидно, наскільки все було серйозно i мені судилося завжди відчувати сором, за те, що сталося. Хоч влада офіційно визнала свою провину, покарала винних та виплатила компенсації постраждалим, дехто з нас і досі відчуває докори сумління.
Я ніколи не забуду...
Картина, яку я побачив вранці 7 вересня 1955 року в Бейоглу, стоїть в мене перед очима.
Мені потрібно було записатися у підготовчий клас Галатасарайського ліцею. З труднощами діставшись до Бейоглу, на виході з метро я закляк на місці.
Пейзаж був жахаючий.
Вітрини по обидва боки вулиці були розтрощені, за товари, розсипані на землі, точилися бійки. Сувої тканин, канцелярія, люстри, "соби" і багато чого іншого... Люди забирали все, що знаходили. По проспекту Бейоглу несли награбоване - крісла, радіоприймачі, світильники, одяг, наче настав кінець світу.
Дитиною я не зрозумів, що відбувається.
Найцікавіше, що привернуло увагу, серед більшості розтрощених крамниць були і такі, яких не торкнулися. Придивившись, я помітив на вітринах турецькі прапори. Над розбитими ж скрізь були грецькі імена. Мародери на вигляд, з чорними бородами та злодійкуватими поглядами, походжали довкола, зазираючи в крамниці. Поліція та солдати лише говорили: "Досить уже. Що взяли, те взяли. Що зробили, те зробили." Вони і втручались, і не втручались водночас. Ця картина і досі в мене перед очима. Незважаючи на те, що минуло 50 років, згадую той ранок і здригаюсь.
Наступного дня, прочитавши газети, я трохи розібрався у всьому..
Не лише в Бейоглу, в Таксімі та Шішлі в районах проживання греків також були знищені крамниці, церкви та навіть цвинтарі. Деякі люди, намагаючись врятувати своє майно та домівки, брали прапори та благали нападників, повторюючи "Що ви робите, і я турок, і громадянин Туреччини.."
Це було огидно, болісно та принизливо. 
...В ті роки ми жили в Еренкьой на вулиці Етхема Ефенді. Навколо було багато дітей грецького походження. Вони були моїми найкращими друзями. Один за одним зачинилися їх будинки. Вони перестали розмовляти будь з ким. Ніколи не забуду, як мадам Елені запитувала: "Якщо вони прийдуть, ми зможем у вас сховатися?" Їхню з чоловіком перукарню розтрощили вщент. Вони були нажахані. Мати годувала їх протягом тижня та дозволила пожити у нас.
В моїй голові роїлися запитання: "Чому вони напали на мадам Елені, що можна очікувати від них і чим вони відрізняються від мене?" Поки я шукав відповіді, грецькі сім'ї з нашого району потрохи почали переїздити в інші місця або до Греції. Після 1963 вони повністю зникли. Залишили Стамбул, забравши з собою свою культуру та спосіб життя.
...Пізніше мені стало дуже шкода, але вже було надто пізно."





Айя Тріада у вогні. Храм сильно постраждав та був повністю відреставрований лише в 2003 році.





Серед нападників було чимало жінок.




























Вулиці Стамбула завалені товарами та меблями з грецьких крамниць та будинків.













Осквернені християнські поховання.



Читайте також:

Річниця Ізмітського землетрусу