пʼятниця, 18 серпня 2017 р.

Як святкують весілля в Туреччині


 Один з найцікавіших аспектів життя в іншій країні  — це вивчення місцевих традицій та звичаїв. Історичні пам'ятки, палаци, музеї — статичні, нікуди не зникнуть і суттєво найближчим часом не зміняться. В деякі місця, звичайно, хочеться повернутися. Але коли вже все вивчено, побачено і прочитано, просто перегортаєш сторінку, ставиш галочку в списку і прямуєш далі.
 Інша справа — зануритися в безмежне море правил поведінки, етикету, побутових звичок, дрібних деталей і нюансів, які інколи і самі турки не помічають. Іноземцю ж одразу впадають в око різні культурні контрасти і відмінності. Часто через незнання таких речей доводиться потрапляти в кумедні чи незручні ситуації. До чогось з часом звикаєш, щось так і лишається дратуючим і не прийнятним. А головне, скільки б років не прожив закордоном, все одно знайдеться щось, чого ще не знаєш. Планую серію публікацій на цю тему, а почну з найцікавішого — весілля. Бо коли я приїхала до Туреччини, пригадую, перечитала на цю тему все, і однаково виявилася не готовою.
 Весільні традиції, як складова культурної спадщини нації, завжди залишатимуться цікавою темою для досліджень. Деякі обряди та звичаї передаються з покоління в покоління століттями. Інші з плином часу модернізуються, або навпаки, зникають. Не менш цікавою є й сама організація шлюбної церемонії. Це саме ті практичні знання, яких часто не вистачає багатьом нареченим-іноземкам.

Отож, на середньостатистичному турецькому весіллі:

- кількість гостей коливається від «багато» до «дуже багато»
 Не буває в цій гостинній країні маленьких весіль. Прийнято запрошувати абсолютно усіх родичів - близьких і далеких, друзів, сусідів, колег по роботі. Саме тому зазвичай святкують у спеціальних весільних салонах, розрахованих на сотні гостей. Бо ні в який ресторан не помістити усіх бажаючих привітати молодят. Є і економ-варіант без оренди салону. Гостей запрошують лише на церемонію в нікях сарайі, після якої всі дарують подарунки та фотографуються. На все про все десь година-півтори.

Nikah sarayı - аналог нашого рацс
Nikah töreni - церемонія укладення шлюбу
- мало їдять
Шматочок весільного тортика і печиво, склянка газованої води — ото найчастіше і все чаcтування. А на порожніх столах гості зазвичай розміщують свої речі. Алкогольні напої теж відсутні (хоча бачила, на одному інтернаціональному весіллі наливали "під столом"😊).
І як не згадати макети тортів! Щоб на фото все виглядало гарно, часто вивозять на таці величезний багатоповерховий муляж, який молодята під оплески «розрізають». A хто не в курсі, може навіть прийняти усе за чисту монету. Насправді ж тортик картонний.


- багато танцюють
Зате можна позаздрити турками в тому плані, що розважатися вони вміють без жодних «допоміжних засобів». Щоб було весело, не потрібно, як у нас, спершу перехилити чарчину. Достатньо ввімкнути музику на повну, і в танок йдуть всі — чоловіки і жінки, дорослі і діти.
 До речі, музика здебільшого традиційна, та й танці теж. І що то за весілля  без давула та зурни? Мало яке святкування обходиться без цих двох музичних інструментів. Саме їх звуки сповіщають усе махаллє про те, що сьогодні в сусідів важливий день.
Традиційний турецький танець халай


Цей духовний інструмент поширений у різних народів. Український аналог — сурма—нажаль незаслужено забутий.
- найважливіша частина — церемонія дарування (takı töreni). Всі гості шикуються у чергу, вітають молодят, дарують золото або гроші та фотографуються на пам'ять. При цьому оголошують ім'я гостя, ким він доводиться мододятам і скільки грошей дарує.  Інколи навіть чимала сума набігає: можна одразу машину, або й навіть квартиру купувати. Хоча зазвичай ці кошти йдуть на облаштування родинного гнізда. Сума, яку прийнятно подарувати, до речі, визначається за ступенем родинних зв'язків. Турки так і кажуть: ми родичі такого-то ступеня. Тож найріднішим з першої по третю ступінь так просто не відбутися. Вони традиційно дарують золоті монетки нареченому або браслети нареченій, які в будь-який час можна обміняти на гроші. 
 Діє і такий собі кругообіг золота в суспільстві за принципом «ти — мені, я — тобі». Вважається великою образою не прийти на весілля до тієї людини, що була на твоєму весіллі. І грошей треба подарувати не менше, ніж було подаровано вам. Тут все складно, в сімейний ієрархії зазвичай краще всього розбираються літні жінки. Вони ж легко визначають кому і скільки пристойно буде подарувати, так щоб потім ніхто не образився.


- немає ніякого дрес-коду
Гості можуть прийти і у звичайному одязі, і у вишуканих вечірніх сукнях. Ніхто нікого не засудить.

- зачіску, макіяж, манікюр роблять в салоні краси безпосередньо перед самим весіллям. Зазвичай в цей день салон зачиняється і обслуговує лише наречену та її родичок. Там же надягають весільну сукню і вже звідти їдуть фотографуватися/святкувати.

- відсутні різні атрибути, які  в Україні наприклад вважаються за невід'ємну складову середньостатистичного весілля. Тобто ніяких лімузинів, голубів, фейєрверків тощо. Навіть на букеті із свіжих квітів чи декорі весільного авто можуть зекономити.
 До речі, в ювелірних магазинах існує послуга прокату золота. Про це зазвичай не розповідають, але таке є. До неї вдаються за домовленістю із молодятами близькі родичі, що не мають змоги придбати подарунок, але й не прийти на весілля теж не можуть.

- весільні фото — це ще одна річ, на яку часто не хочуть витрачатися. Справа в тому, що в оренду весільного салону вже включені послуги фотографа і відеозйомка, хоча про якість кінцевого результату краще промовчати. Як варіант, також часто обирають зйомку в фотостудії. І кому вже дійсно дуже важливі гарні знімки, може домовитися про виїздну фотосесію. Однак коштує все це дуже не дешево.


З усього вищенаведеного є і вийнятки. Як святкують в сільській місцевості, не скажу, бо не доводилося бувати. А от мрія кожної турецької дівчини - kır düğün - це можна сказати весілля по-американські, під відкритим небом, з вишуканими декораціями. Місцем церемонії зазвичай обирають ресторан чи готель з літньою терасою. Особливо шикарним вважається орендувати під це діло один із османських палаццо на березі Босфору. Святкують майже як у нас: з частуванням, розвагами, сучасною музикою(тільки тамади і конкурсів не вистачає)).
А от sosyete düğün — це вже таке собі весілля для обраних, куди запрошують навіть далеко не всіх близьких родичів. Та й по кишені таке далеко не всім. Дрес код до речі присутній, бо на такий захід вже не вдягнеш аби що.
Палац Феріє (Feriye sarayı)

Парк Міхрабат (Mihrabat korusu)

Палац Чираган(Çırağan palace)

Читайте також:

Шопінг в Кадикьой: Опера чарши

Магія древніх тюрків

Улус парк, Бешікташ


пʼятниця, 7 липня 2017 р.

Туди і назад, або подорож за імлисті турецькі гори анатолійским Середзем'ям. Частина 1


Частина І: Туди (Стамбул-Менген-Улутепе)

 Минулого літа ми традиційно продовжили подорожувати країною на власному авто. Нещодавно вдруге проїхали тим же маршрутом, трохи змінивши його та відвідавши нові місця. Вражень море, навіть не знаю, коли зможу зібратися і про все це написати. Тому розповідь про цьогорічнy road trip буде трохи пізніше; про попередні подорожі можна почитати тут:
Літня відпустка: зі Стамбулa в Кушадаси. Частина 1
Літня відпустка: зі Стамбулa в Кушадаси. Частина 2
Пляжі Коджаелі: Керпе-Кефкен-Джебеджі

 Після вдалого досвіду минулих поїздок замахнулися ми аж на Центральну Анатолію, та ще й час вибрали для поїздки прямо таки традиційно по-турецькі - напередодні Рамазан-байрама.  Подорож не з легких, тому чесно не розумію людей, які наважуються на таке з дітьми, інколи проводячи в дорозі по 15-20 год(!). Традиції традиціями, але саме в цей час трапляється велика кількість аварій, багато з яких, нажаль, закінчуються фатально. Tому плануючи поїздки на свята однозначно варто перш за все подбати про безпеку. Я, наприклад, категорично відмовилася брати "зайвих" пасажирів. Нехай там родичі ображаються, але в машині все ж тільки чотири паска безпеки.
 Навіть за наявності напарника, що змiнить водія за кермом, однаково складно подолати таку відстань без відпочинку. Розділивши шлях до Токату на дві половини, вдалося подолати маршрут майже без труднощів. Хоча зважаючи на передсвятковий трафік, на деяких ділянках тривалість поїздки можна було сміливо множити на два.
 Деякі незручності однак були зі сторицею компенсовані яскравими враженнями від поїздки, тому шкодувати про витрачений час не довелося.



Отож, маршрут подорожі по пунктам:
  • Стамбул - Менген 
 Найважче виявилося вибратися із Стамбула в той час, коли те ж саме намагаються зробити ще кілька мільйонів людей. Кажуть, на свята мегаполіс покидає близько 6-7млн. мешканців. Тому вже на виїзді з міста та в Гебзе нас чекав величезний затор. Саме в трафіку трапляється найбільша кількість ДТП, і це ще більше уповільнює рух по основним транспортним артеріям. Щороку поїздка до рідного краю стає останньою для десятків людей. За останні 10 років під час свят сталося 14644 аварій,728 людей загинуло, більше 30000 отримало поранення(!).

 Першу зупинку ми зробили в мальовничому місці в провінції Болу:





 Якщо під час поїздки до Кушадаси дорогою часом бракувало рослинності, то Чорноморський регіон Туреччини навпаки вразив своєю красою: тут і гори, і озера, поля і ліси, чисте повітря та смачна місцева кухня. Тож, трохи відхилившись від основного маршруту, ми зупинилися в невеликому готелі неподалік містечка Менген. Нам там настільки сподобалося, що вирішено було заїхати сюди знову на зворотньому шляху. Тим більше, що поруч знаходиться національний парк "Сім озер", який ми також планували відвідати.





  • Менген-Турхал
Друга половина шляху до мемлекета минула майже без заторів, а по дорозі ми придивилися ще кілька місць, які б варто було побачити.
 Дорогою часто доводилося зупинятися в зонах відпочинку — dinlenme tesisler. Завичай вони включають заправку, кафе та крамниці з місцевими(і не тільки) смаколиками. Для себе зробили висновок, що в таких місцях надтo людно, довжелезні черги до туалету, дорога і не смачна їжа. А от купити щось цікаве там неодмінно захочеться. При чому асортимент таких придорожніх міні-ярмарків змінюватиметься в залежності від провінції.
 В Мерзіфоні усі купують фруктові "мармелади", а точніше пюре з шипшини, кизила та ін.ягід. В Болу скрізь продають кам'яну сіль, яку видобувають в Зонгулдагу, та так званий trabzon ekmeği. Також практично скрізь по дорозі можна придбати вироби з глини, дерева, мед, різноманітні варення,турецькі семавери та солодощі пішманіє.
 Запам'ятався Чорум, через який пролягає шлях усіх бажаючих провести свята в центральній Анатолії. Саме тут зупиняються автобуси, що прямують до Токату. Цього разу, нас, як і всіх інших подорожніх, привабили вивіски про "свіжі, гарячі і найсмачніші в Туреччинi" леблебі. Це смажений нут, простий, зацукрований або навіть в шоколаді. Турки активно купують його та подають до чаю разом з іншими куруємішами. Ми і собі купили півкіло того, що і всі, та поїхали далі.





 Hаступного року однак виявилося, що в Чорумі є не тільки леблебі. Докладніше про цікаві місця в цьому регіоні, які ми нещодавно відвідали, розповім в подальших публікаціях.
  • Улутепе
 І нарешті, втомлені довгою мандрівкою, ми дісталися до того місця, про яке мені стільки довелося чути від чоловіка та його рідних. Скажу чесно, моє село набагато гарніше. Це навіть турецькі родичі визнали, роздивляючись фотографії з чергової поїздки до України. Та все ж не можу не захоплюватися їх любов'ю до рідного краю. Ось чого варто повчитися в турків! Яке б там не було рідне село, для них воно найкраще місце в світі. І кожен турок, навіть якщо він народився і все життя прожив у великому місті, все одно на питання: "Звідки ти?", з гордістю відповість:"Я з такого-то міста(містечка,села) в такій-то провінції".

 Характерними рисами житла в сільській місцевості є як не дивно щільна забудова, практично відсутня прибудинкова територія Рідко де зустрінеш садок і город біля хати, як це зазвичай прийнято в Україні. Тепер мені стало зрозуміло, звідки в Стамбулі цілі райони кострубатих, приліплених один до одного  будиночків. Їх зводили мігранти з Анатолії, що приїздили до мегаполісу у пошуках кращої долі.





 Місцеві, до речі, зовсім не тямлять у фітотерапії — такі скарби навколо пропадають. Ми не впустили можливості і сходили у похід за лікарськими травами.






 Під час нашого візиту саме відбувався місцевий фестиваль. Тому була можливість оцінити усі місцеві розваги одночасно: танці семах в національних костюмах, співи, невеличкий ярмарок.

Національний жіночий одяг цього регіону