Показ дописів із міткою Гюнтекін. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою Гюнтекін. Показати всі дописи

вівторок, 1 вересня 2015 р.

Цитати про турків, Туреччину та Стамбул (оновлюється)


* * *
Якщо комусь судилося поглянути на світ лише раз, йому варто звернути погляд на Стамбул.

Альфонс Марі Луї де Прат де Ламартін
* * *
Або я візьму Стамбул, або він візьме мене.
 Султан Мехмед ІІ Фатіх
* * *
Якби вся Земля була єдиною країною, її столицею був би Стамбул.
Наполеон Бонапарт
* * *
Чем больше и разнообразнее город, размышлял я, тем больше уголков, где можно спрятать преступление, грех, и чем больше в городе народу, тем легче преступнику затаиться среди людей. Достоинства города надо оценивать не по наличию библиотек и медресе, не по числу проживающих в них учёных, художников и каллиграфов, а по числу совершённых преступлений. Следуя этой логике, можно сказать, что Стамбул — самый достойный город вселенной.
  Орхан Памук
* * *
— …тема лекции: «Нью-Йорк — город контрастов»!
— А я не был в Нью-Йорке…
— А где ж вы были?
— Я был в Стамбуле, в Марселе…
— Пожалуйста, «Стамбул — город контрастов» — какая разница — объявление перепишем! А что у вас с рукой, вы говорите?
"Бриллиантовая рука"
* * *
- Нет, – вмешался Брюдер, выходя за ограждение. – Мы не водохранилище ищем. Нас интересует большой подземный зал, и в нем, вероятно, есть колонны.
– Точно, – сказал Мирсат. – Древнее городское водохранилище – цистерна — именно это собой и представляет: большой подземный зал с колоннами. Весьма впечатляющий, между прочим. Его соорудили в шестом веке для хранения питьевой воды. Сейчас уровень воды там всего метр с небольшим, но…
– Где?! – прогремел Брюдер; его голос отдался под сводами гулким эхом.
– Вы про… водохранилище? – испуганно спросил Мирсат. – Оно всего в квартале отсюда, чуть к востоку от собора. – Он показал рукой направление. – Называется Еребатан-сарай.
– Но… – спросил Лэнгдон, – сарай, кажется, означает «дворец»?
Мирсат кивнул:
– Да. Наше древнее водохранилище по-турецки называется Еребатан-сарай. То есть подземный дворец.
"Інферно", Ден Браун
* * *

Среднестатистическая же турецкая звезда мужского пола похожа на помесь Виктора Павлика с Филиппом Киркоровым.
Олесь Бузина
* * *
Текiрдаг здавався тітонці Бесіме та Неджміє краєм світу.

Мені було п'ятнадцять. У цьому віці  наші матері ставали нареченими, а бабусі бігали до криниці бажань в Еюпі і тривожно молилися: "Господи, допоможи, засиджуємося вдома!"
                                                                                         Р.Н.Гюнтекін "Корольок - пташка співоча"
* * *
Иногда кажется что туркам имена и фамилии придумывали индейцы - "тысяча роз, дождь, бык,морской шторм, облако, одинокий воин, красный месяц, великая пантера и далее по списку, кто знает тот поймет)

По количеству обуви в подъездах иногда можно подсчитать у кого сколько гостей )))
Подслушано в Турции
* * *
АКП (правящая партия справедливости и развития) Наш Бог Аллах, наш пророк Мухаммед, наш лидер Эрдоган, с арабами дружим, с Израилем враждуем, но верим в доллар. Одеваем платочки на женщин, но галстуки на мужчин. Наше дело правое, хотя иногда не грех побаловаться левым популизмом.
ДЖХП (Республиканская Народная партия) Наш лидер Ататюрк, наш Бог в принципе существует, с арабами не дружим, с Израилем не враждуем, Америку не любим, Россию любим тихо. В доллар верим, но молча. На женщин одеваем мини юбки, на мужчин галстуки.
Наше дело левое, но любим элитные районы, рестораны и машины.
МХП (Партия Националистического дивжения) Наш Бог Аллах, наш папа охотник, наша мама - серый волк. Наш лидер Тюркеш. Ни с кем не дружим. Любим и рубли, и доллары. Турки понад усе, смерть ворогам, героем слава. Тра-та тира.
ХДП (Партия демократических народов курдская). Ваш Бог Наш Бог, но мы социалисты. Оджалан наш лидер, но тихо. Америку любим, Израиль обожаем. Армяне наше друзья (ну да мы их порезали в 1915м поболее, чем турки, но теперь так надо). На женщин платочки хотим одеваем, хотим снимаем. Транспарантам свободу, трансвеститам юбки.

Осман Пашаев, "..серьезно о 4-х турецких партиях.."

***
 ...Насправді нас позаганяли до автобусів, розділивши, ніби ясир, за мовною ознакою. Я вибрав німецьку, бо англійської не розумів, а російської розуміти не збирався. І все ж я не знаю, як витримав би всі атракції того дня — Святу Софію з повидряпуваними на стінах рунами («Тут був Інґвар»? «Fuck Візантію»? «Слава Валгаллі»?), Блакитну мечеть, Великий Базар, короткочасні дощі, поривисті вітри з Босфору і Дарданелл, зграї турецької пацанви з парасолями напоготові, згідної бігти за нами вже від автобуса за якісь лише пару тисяч лір, і найгірше — усіх тих взуттєвих вусатих чистильників, що виникали тут і там зі своїми щітками й ваксами і просто-таки падали нам під ноги, хапаючи за шнурівки й литки. Я не знаю, чи зміг би все це витримати і вистояти в дослівному розумінні на ногах усі атаки чистильницької мафії...

Юрій Андрухович,  
"Лексикон інтимних міст"
***
Притаскивая из-за границы в жены иностранку, турки повергают в шок матерей, которые прекрасно понимают, что вся ,,бабовщина,, которую они ждали всю свою молодость, прислуживая матерям своих мужей, закончилась так и не начавшись. Молодая жена знать не знает, да и узнав, вряд ли захочет готовить ,,маменьке,, турецкий кофий с пенкой и спокойно разрешать переставлять мебель и посуду при каждом новом визите. Все ее советы начинающей хозяйке пойдут прахом из-за отсутствия желания крутить долму до ночи и перебирать фасоль к ужину. Плюс языковой барьер. Оффффф в общем скажут турецкие мамы и постараются сделать все, чтобы сын побыстрей купил билет на самолёт иностранной жене и на этом страшный кошмар закончился. У Фатимы-то двое молодых дочерей подрастают, вот бы породниться...

...Есть такой сорт турецких мужчин, которые стараются по минимуму говорить с противоположным полом по разным своим причинам - или строгое воспитание, или постятся, или сильно чтят жену, или ещё что происходит в их мозгах, типа затаенных обид к иностранцам. Вобщем,  непринято у них много базарить с чужими женщинами несвоего гарема. ...Со своим уставом в чужой монастырь не залезешь, да и если есть такие правила,  значит, они кому-то нужны. Что они дают?
Ненарушение чести дамы.
Если мило разговаривать с чужой женщиной, мало ли что ее муж может себе надумать.
Мало ли что твоя жена может надумать. Мало ли что соседи могут надумать и жене рассказать.
Все-таки в Турции сильнО значение слова общества и семьи.
Во-вторых, остаёшься чист перед самим собой. Лишнего ничего не сказал-не дал повода себе и другим, глаза не поднял-в декольте не посмотрел, вечером можно молиться меньше.
Хотя кажется мне, что в старом мире христианства все было тоже самое. Это своего рода уважение к женщине.
А также у отдельных личностей признание своей животной натуры.
Мусульманство не зря было дано горячим туркам. Это ещё один из жестких методов сдерживать свою природу. 
«Истории из воздуха»

четвер, 4 червня 2015 р.

У пошуках Феріде. Частина 2.

 Початок статті тут.



  Все життя Феріде було розділене на дві частини - "до" і "після". Затьмарене втратою батьків дитинство пролетіло серед веселих шкільних подруг та люблячої рідні, і закінчилося несподіваним болісним розчаруванням. Натомість розпочався повний поневірянь шлях одинокої змученої душі. Втікаючи подалі від Кямрана та його сім'ї, Ферідe спочатку потрапила в Бурсу. В цьому місті недосвідченій дівчині судилося отримати перший з багатьох гірких уроків, що приготувало їй життя. Через інтриги та власну довірливість молода вчителька отримує посаду не в міській школі, а у віддаленому гірському селі.
 Саме в Бурсі Феріде розпочинає писати свій щоденник. Також тут припинив свої пошуки Кямран, коли дізнався історію з шейхом Юсуфом. Міських пліток виявилось достатньо, щоб облишити спроби повернути Чаликушу.

* * *

"На перший погляд село Зейнілер справляло враження, попелища, яке ще де-не-де продовжувало димітися. Зазвичай при слові "село" моя уява малювала веселі охайні будиночки, що потопають в оточенні зелених дерев, як затишні голуб'ятні старих особняків на Босфорі. А ці халупи скидалися на чорні похмурі руїни, які ось-ось впадуть.

...тут, на темному цвинтарі Зейнілер, я вперше в житті зрозуміла: смерть - це дещо страшне і трагічне."

 На згадку про події роману в селищі не так давно було відкрито "Дім Чаликушу" - міні-музей, присвячений творчості Решата Нурі Гюнтекіна. Кладовище, описане в книзі, розташоване біля мечеті Зейнілер.
Панорама Бурси, поч. ХХст.
Zeyniler köyü 
Дім Чаликушу - Reşat Nuri Güntekin Çalıkuşu Evi

Школа та будиночок Феріде, описані в книзі, виглядали приблизно так.
Кладовище Zeyniler Kabristanı

* * *

"Моя бідна Феріде, яка ти наївна. Гюльбешекер - це ж твоє ім'я. Так прозвали тебе чоловіки Ч... за прекрасний колір обличчя."

 В Чанакаллє Феріде отримала своє знамените прізвисько. Також в цьому місті зберігся будинок, в якому деякий час проживав письменник. Нажаль, він знаходиться в аварійному стані. Власник та мyніципалітет міста ніяк не можуть домовитися про його реставрацію.  

Будинок письменника
Gülbeşeker - варення з пелюсток троянд
Фото Чанаккалє до війни

* * *

 Після неприємностей, що сталися в Чанаккалє, Феріде знову змушена була вирушити в дорогу. На пароплаві "Принцеса Марія" вони з Мунісе прибули до Ізміру. Там місцевий багатій запрошує молоду вчительку до свого маєтку в Каршияка давати приватні уроки для його дочок. Проте і тут співоча пташка надовго не зaтримується. Щойно випадає можливість, Феріде, якій не до душі робота гувернантки, переїздить до містечка Кушадаси.

Набережна Каршияка, Ізмір

* * *

 В Кушадаси на Феріде чекали нові випробування. Важко захворіла та померла її прийомна донька Мунісе. Пережити втрату їй допоміг старий знайомий Хайруллах-бей. Згодом Феріде довелося вийти за нього заміж. Після весілля щоденник Чаликушу закінчується, підводячи підсумок її мандрівного життя.

"Дім Чаликушу" в Кушадаси
"...яке це чудове місце! ...Особливо прекрасні скелясті пагорби. Я не можу ними намилуватися. Вони, наче хамелеон, змінюють колір в залежності від погоди та часу доби. І здаються то малиновими чи червоними, то рожевими чи фіолетовими, то білими або навіть чорними. Тому це селище і прозвали Аладжакая - строката скеля."

Селище Аладжакая, де знаходилася садиба Хайруллах-бея та притулок для сиріт Феріде
 Закінчується історія кохання Феріде і Кямрана там, де і розпочалася - у Текірдазі, в будинку тітоньки Айше. Десять років пройшло з того для, коли злітаючи на гойдалці до небес, Чаликушу погодилася вийти заміж за свого кузена. Після всього, що їй довелося пережити, зрештою дівчина отримує свою вистраждану винагороду.


Читайте також:







У пошуках Феріде. Частина 1


 Улюблену багатьма книгу Рeшада Нурі Гюнтекіна часто помилково відносять до жанру любовного роману. Тоді як в цю сумну історію  двох закоханих насправді закладено куди більш глибокий сенс. Читачу відкривається не лише прекрасний внутрішній світ Чаликушу, а й можливість  крізь призму її життя зазирнути в турeцькe суспільствo на початку ХХ ст. Aтмосфера останніх днів існування великої імперії передана дуже реалістично та подeкуди з гумором: корупція тв бюрократія, неуцтво і міщанство, міцні кайдани релігійних заборон, протистояння усталених вікових традицій та віянь нової епохи. Автор влучно висміює недолугих чиновників i провінційну "знать", таврує заздрісників та інтриганів, засуджує підлість та ницість, захоплюється щирістю простих людей та благородством небагатьох істинних чоловіків, що трапилися на шляху Феріде. Кажуть навіть, це була одна з найулюбленіших книг Ататюрка. Схоже на правду, не дарма він все життя боровся проти того зла, що описано в романі.
 Перелoмний момент в історії країни - революція 1908 року та подальший розпад Османської імперії - залишається неначе за кадром, як і Перша cвітова війна. Тим не менше ці події впливають на життя головних героїв, кардинально змінюючи їхні долі.

* * *

"Мені здається, я народилася у озері, як риба...
...Дуже, дуже давно, пам'ятаю, я, в чому мати народила, плескалася у своєму улюбленому озері серед величезного листя. Озеро здавалося безкраїм, та нагадувало море. У воді плавало велетенське листя з дерев, що оточували озеро зі всіх боків... Ви запитаєте, як може озеро з листям на поверхні та високими деревами навколо може нагадувати море?.. Присягаюсь, я не обманюю. Я сама, як і ви, дивуюсь цьому...»

 Озеро з перших дитячих спогадів Феріде знаходилося в Іраку, поблизу міста Мосул. Саме звідси розпочинається мандрівка по слідам героїв роману. Після весілля батьки Феріде спершу жили у віддаленій турецькій провінції Діярбакир, але згодом переїхали до Мосула. Там, ймовірно, і народилася наша героїня. Батька переводили з гарнізону в гарнізон - Ханекін, Багдад, Кербела; родина переїжджала далі вглиб країни. В Кербелі дівчинці довелося пережити розставання з годувальницею Фатмою та знайти нового друга - старого вояку Хюсеїна. Зараз відстань між цими містами здається незначною, але родині Нізаммедін-бея довелося подолати важкий шлях, подорожуючи країною з спекотним кліматом. Мандрівне життя підірвало і без того слабке здоров'я матері дівчинки. В столиці Лівану Бейруті, на шляху додому, вона померла. Після цього батько відправив дочку до бабусі, що жила в Стамбулі.


* * *

 Феріде прибула до Стамбула ще зовсім маленькою, практично не знаючи мови.  Саме на берегах Босфору пройшла більша частина дитинства та юність Чаликушу, саме тут вона зустріла та покохала Кямрана. Це місто стало для неї рідним, за ним вона сумуватиме під час своєї мандрівки. Особняк бабусі, як можна зрозуміти зі спогадів матері Феріде, знаходився в районі Календер (Тарабья, Єнікьой).

Kalender Kasrı
Kalender Kasrı, Tarabya

Kalender Orduevi, Köybaşı Cad., Yeniköy
 Для останньої екранізації, до речі, був орендований та відремонтований будинок Решата-паші в районі Еренкьой. Нажаль, серіал не виправдав надій шанувальників. Амбіційний проект мав низькі рейтинги та   протягнув на ТВ лише один сезон. Шкода, бо нові Феріде та Кямран у виконанні Бурака Озджівіта та Фахріє Евджен підкорили серця глядачів.
Reşat Paşa Konağı до...
і після реставрації


Sinan Ercan Sok. No: 34/1 Erenköy/Kadıköy

* * *

Школа "Нотр Дам де Сіон", в якій навчалася Феріде, і досі існує. Вона була заснована в 1856 році черницями, які викладали в ній до початку Першої світової війни. Після цього в будівлі знаходилася інженерне училище, згодом лікарня, а з 1919 року почала функціонувати державна початкова школа. Зараз тут знаходиться приватний ліцей Notre Dame de Sion Fransız Lisesi .






Notre Dame de Sion Fransız Lisesi, Cumhuriyet Cad. 127, Harbiye

* * *

 Дача тітоньки Бесіме знаходилася в азіатському кварталі Коз'ятаги. В тих місцях ще і досі подекуди можна відшукати колишні літні вілли стамбульських аристократів. В ті часи не було жодних адрес, тож будинки називали за іменами їх господарів. З кожним з них пов'язували якусь цікаву, а часом трагічну чи моторошну історію. Як же не схожі ці напівзруйновані, але все ще елегантні витвори архітектури на безликі бетонні споруди сьогодення.




* * *

 На прогулянці в Кяатхане Феріде вперше "зізналася" подрузі Мішель, що закохана в свого кузена. До речі, в серіалі 1986 року в титрах на початку серії можна побачити зображення палацу Садабат, який знаходився в цьому районі.


Перший палац Садабат, Кяатхане
Канал Кяатхане - улюблене місце відпочинку стамбульської знаті

* * *

 "Мені було п'ятнадцять. У цьому віці  наші матері ставали нареченими, а бабусі бігали до криниці бажань в Еюпі і тривожно молилися: "Господи, допоможи, засиджуємося вдома!"

Колодязь бажань або колодязь долі в Ейюпі, про який згадує дівчина, також зберігся. Він знаходиться в гробниці Ебу Ейюба ель-Енсарі біля мечеті Ейюп Султан. Цікаво, чи живий ще звичай, описаний у книзі.

Kısmet Kuyusu 
Ebu Eyyûb el-Ensarî'nin türbesi, Eyüp Sultan Camii, Cami Kebir Sk, 7, Eyüp

* * *

 "Текiрдаг здавався тітонці Бесіме та Неджміє краєм світу."

В містечко Текірдаг, що розташоване в кількох годинах їзди від Стамбула, Феріде приїздила на канікули до тітоньки Айше та дядька Азіза. Саме там Кямран зробив їй пропозицію. Зараз власники літніх будинків  так само приїздять сюди відпочивати влітку та на вихідні. Це вже практично передмістя Стамбула, а на початку 19 ст. здавалося "краєм світу".


* * *

Не оминуло перо письменника й Галатський міст, знайомий кожному, хто хоч раз бував в Стамбулі. Звідси розпочалася фатальна поїздка Кямрана в Європу. З пристані Галата відплив пароплав, що розлучив закоханих всього на чотири роки (так здавалося Феріде, а насправді вийшло на значно довший строк).

Galata Köprüsü

Продовження статті:
У пошуках Феріде. Частина 2

Читайте також:





четвер, 2 квітня 2015 р.

ТОП-5 екранізованих турецьких бестселерів

1. "Корольок - пташка співоча", (тур. Çalıkuşu) — один з найбільш відомих турецьких романів, що став класикою світової літератури. Написаний в 1922 році письменником Решадом Нурі Гюнтекіном. Історію багатостраждального кохання Феріде та Кямрана екранізували тричі - в 1966 було знято однойменну стрічку, а також два серіали - в 1986 та 2013 роках. До речі, у написанні сценарію до першої екранізації брав участь сам Гюнтекін, а режисером першого фільму та серіалу був Осман Седен. В головній ролі знімалися легенди турецького кінематографу Тюркан Шорай та Айдан Шенер. В новому серіалі, який через невисокі рейтинги закрили після першого сезону, Феріде зіграла молода акторка Фахріє Евджен, а Кямрана - відомий в Туреччині актор та модель Киванч Татлитуг. На пострадянському просторі все ж більш відомим і популярним залишається серіал 1986 року з незабутньою музикою Есіна Енгіна.

2. "Курт Сеїт та Шура", (Kurt Seyit ve Şura)  — роман Нермін Безмен, написаний в 1999 році. За основу для сюжету було взято реальні події та особистості. Джерелом натхнення для письменниці стали історії з життя її діда, що їх розповідали в сімейному колі. Сама Безмен ніколи його не бачила, оскільки він помер до її народження. Не знайшлося й людей, що добре б знали дідуся. Це значно ускладнило дослідження та пошук історичних даних. Але волею випадку доля звела Нермін з колегою по перу Джеком Делеоном, який і познайомив її з людиною, що змогла дати відповіді на всі питання.  Баронесі Валентині Клодт фон Юргензбург на час знайомства було вже майже дев'яносто. Рідна сестра Олександри Верженської, вона допомогла письменниці відтворити ланцюжок подій в історії кохання Шури та Курта Сеїта Емінова. Останні шматочки пазла стали на своє місце і аворка майбутнього бестселеру нарешті дізналася все, що було потрібно для створення образів.
 Серіал, знятий за мотивами роману в 2014 році, незважаючи на значний бюджет та залучення популярних акторів, мав низькі рейтинги та недовго протримався на телебаченні.

 3. "Помста змій", (Yılanların Öcü) написаний в 1954 році роман письменника Факіра Байкурта  є першою частиною трилогії, до якої також ввійшли "Баллада Іразджі"(1961) та написана значно пізніше "Сага про Кара Ахмета"(1977).  За "Помсту змій" письменник був нагороджений літературною премією Юсуфа Наді. За реалістичне зображення життя простого народу молодий письменник водночас здобув визнання з боку прогресивної частини суспільства і відчув на собі репресії з боку влади. Перший фільм, знятий за мотивами роману, довгі роки забороняли демонструвати, а самого Байкурта звинуватили у спотворюванні дійсного стану речей. Роман про шекспірівські пристрасті, що вирують в селі Караташ, екранізувався тричі. За мотивами книги було знято два повнометражних фільма - в 1962 та 1985 роках. Серіал, знятий нещодавно, не стали розтягувати і обмежилися одним сезоном. Напевно таки взяли до уваги невдалий досвід "Чаликушу" та "Курт Сеїта". До речі, зйомки серіалу проводилися в мальовничій Каппадокії, поблизу містечка Невшехір.

4. "Листопад", (Yaprak Dökümü) - ще один роман Решада Нурі Гюнтекіна, написаний в 1930р, екранізували чотири рази. В 1957 та 1967 було знято дві кінострічки, а також два серіали в 1988 та 2006рр. Остання адаптація книги вилилася в успішний телепроект, що протримався на каналі D рекордних 5 сезонів з 2006 по 2010 рік та мав високі рейтинги. Очевидно популярність саме цього серіалу спричинила нову хвилю екранізацій на турецькому телебаченні. Саме з нього розпочалася стрімка кар'єра Фахріє Евджен. Також в ньому знімалася майбутня зірка "Величного століття" Деніз Чакир.




5. "Dudaktan kalbe" - сумна історія з сумним фіналом знову ж таки від автора незрівнянної "Чаликушу". Люблять турки такі драми, щоб аж серце розривалося від жалю і сльози текли рікою. Тому напевно саме цей роман, написаний в 1925 році. екранізували найбільшу кількість разів: за його мотивами знято три фільма - в 1951, 1964 та 2004 роках, а також два серіала - в 1989 та 2007.
 Загалом же Гюнтекіна можна сміливо назвати найбільш "екранізованим" турецьким письменником. Багато років поспіль саме до його творів найчастіше продовжують звертатися режисери.