вівторок, 21 липня 2015 р.

Всередині джемеві


Okmeydanı Cemevi, Mahmut Şevket Paşa Mah., Piyale Paşa Cad. No:154, Şişli
 Джемеві - культова споруда мусульман-алеві. "Cemevi" дослівно перекладається як "дім зібрань"; слово походить від назви релігійної церемонії Âyin-î Cemi або просто Cem, що в перекладі з арабської означає "зібрання". Зазвичай церемонія проводиться в ніч з четверга на п'ятницю. Прообразом джему вважають "Зібрання сорока" (Kırklar Cemi, 40lar Cemi - за числом присутніх), на якому пророк Мухаммед назвав своїм наступником Алі ібн Абу Таліба. Джем - не просто сукупність релігійних обрядів; зібрання громади виконує просвітницьку і культурну функції. За часів Османської імперії алеві також ніколи не зверталися до муфтіїв, а усі скарги та конфлікти розглядали під час джему.
 Слід зазначити, що представники цієї течії не відвідують мечетi, оскільки халіфа Алі, якого вони шанують найбільше, вбили саме у мечеті під час намазу. Проте Діянет (міністерствo у справах релігії) не визнає джемеві місцями поклоніння, їм не надано офіційного статусу ibadethane на рівні з мечетями. Самі ж алеві скаржаться, що не дивлячись на офіційний курс країни на євроінтеграцію, їм досі не дають вільно сповідувати своє віровчення. Протистояння між сунітами та алеві дійсно має місце в сучасному турецькому суспільстві. Цей конфлікт, що тривав століттями, зараз набув неабиякого політичного та міжнародного значення.
 Загалом в країні діє понад 300 джемеві, в тому числі і 16 з них в Стамбулі. В кожному джемеві є 12 священослужителів за числом імамів, яких шанують алеві:
  1. Мюшріт (або dede - в пер. "дідусь") - наставник; хранитель знань; проводить церемонію джему.
  2. Рехбер (той, що вказує шлях) - радник; помічник деде.
  3. Гьозджю - наглядач, хранитель джему; підтримує тишу та спокій під час церемонії; помічник рехбера.
  4. Черагджи (від слова Çerağ - в пер. лампада, свічка) - підтримує світло в джемеві;
  5. Зякір - співає та грає на музичному інструменті(саз або баглама) під час церемонії;
  6. Сюпюргеджі - підримує читоту в джемеві;
  7. Мейданджи - готує приміщення до церемонії; помічник гьозджю;
  8. Ібрікчі - забезпечує ритуальне омивання віруючих перед церемонією;
  9. Ніязджі -  виконує жертвоприношення; приймає та розподіляє страви, що приносять учасники церемонії;
  10. Сакаджи - розподіляє напої;
  11. Пеїкчі (хаберджі) - оголошує час церемонії; забезпечує зв'язок між наставником та віруючими;
  12. Капиджи.
 Спільна участь у церемоніях жінок на рівні з чоловіками є підставою для поширення огидних пліток. Консервативні ісламісти вважають, що алеві зовсім не мусульмани, а їх ритуали називають оргіями.
 Якщо раніше, в періоди переслідувань, алеві часто не мали можливості молитися відкрито, то зараз ситуація набагато покращилася. Сьогодні джемеві у великих містах - вже не просто невеличкi будиночки для таємних зібрань релігійної громади; це багатофункцональні центри, де окрім приміщення для власне церемоній зазвичай є  розвинена інфраструктура для проведення різноманітних культурних заходів. Наприклад, при джемеві в Окмейдани діє культурний фонд, бібліотека та курси.

 Хаджи Бекташ Велі - святий, що його найбільше шанують анатолійські алеві
Зображення Алі та напис "Моя Кааба - людина", який відображає відмову алеві від традиційних ісламських обрядів
Галерея зображень святих, мучеників та філософів, яких шанують алеві
Емблема анатолійського культурного фонду Хаджи Бекташа Велі
Зображення танцю семах - одного з елементів релігійних обрядів
Приміщення, де проводяться релігійні церемонії




Під стелею зображення дванадцяти імамів





Цi написи за своїм змістом близькі до християнських заповідей: "Не кради!"
 "Не свідчи неправдиво на свого ближнього!" "Не чини перелюбу!" 



"Даруйте дітям гарні книги сьогодні, щоб завтра вони були господарями свого слова."
Св. Алі
"Найбільша книга -  це людина." Хаджи Бекташ Велі





Під час церемонії джему.
Важлива частина церемонії - ритуальний танок семах.
Yemekhane. Святкувaння закінчення посту та роздача ашуре.

Семах
Жінки у національних костюмах. В джемеві чоловіки та жінки моляться разом, що особливо обурює представників інших течій ісламу.

Саз - музичний інструмент, на якому виконують музику під час джему

Читайте також:



Хто такі алеві?

 Алі ібн Абу Таліб, Мустафа Кемаль Ататюрк та Хаджи Бекташ Велі
 Про представників цієї релігійної громади відомо досить небагато навіть самим жителям Туреччини, не кажучи вже про іноземців. А між тим, алеві складають за різними оцінками приблизно 10-15% населення країни. Знайти достовірну інформацію на цю тему також складно, адже більшість джерел з тих чи інших причин є упередженими. Самі ж алеві після століть переслідувань втратили майже всю власну писемну спадщину.
 Алевізм (тур. alevilik , а точніше Anadolu Aleviliği) - одна з найбільш ліберальних течій в ісламі, що являє собою синтез містичного суфізму з елементами християнської філософії, шаманізму і зороастризму. Зовнішню форму його визначає ісламська традиція, лейтмотивом виступає обожнювання халіфа Алі та його сім'ї. Синкретичне за своєю природою, це вчення зберігає в собі відголоски древніх доісламських вірувань тюркських народів. Також не можливо не відмітити практично повну відсутність письмової традиції, різноманіття підходів до виконання ритуалів та дотримання культу. Близькe за своїми ідеями до шиїзму, воно, однак, не є однією з його форм. Не треба також плутати алеві з сирійськими алавітами (нусайритами).
Зюльфікар - меч пророка Мухаммеда,
який пізніше перейшов до Алі ібн Абу Таліба.
 Основна версія пов'язує назву "алеві" з ім'ям Алі ібн Абу Таліба, що був кузеном, зятем та сподвижником пророка Мухаммеда, четвертим халіфом та першим з дванадцяти імамів. Загалом назва "алеві" найчастіше перекладається як «послідовники Алі». Альтернативне пояснення вказує на походження назви від слова "alev" — «полум'я». Також алеві часто називають «кизилбаши», інколи надаючи цій назві негативного змісту (беручи до уваги прихильність останніх до іранської династії Сефевидів під час війни між Персією і Османською імперією в 15-16ст).
 Достеменно визначити походження алевізму складно. Корінням воно сягає до витоків ісламу та етнічних традицій тюркських народів. А його видозмінення пояснюється взаємопроникненням елементів інших культур та вірувань внаслідок кочового життя тюркських племен. Це вчення остаточно сформувався як самостійне явище в Анатолії в 16 ст. Однак його становлення відбувалося протягом тривалого часу. В 11-12ст. відбулася ключова подія - перехід до Малої Азії частини тюркських племен, що зайняли територію між двома великими державами - Османською імперією і Персією. Тим часом, османи поступово віддалились від спадщини кочовиків та остаточно прийняли сунізм. У 15-16 ст. продовжувалась боротьба з племенами кизилбашів за контроль над Анатолійським плоскогір'ям, що призвела до повстання проти oсманів. Найбільші гоніння алеві-кизилбаши пережили за часів Селіма І Грізного, чиє правління розпочалося з жорстокої різанини в Анатолії в 1513р. За його наказом було винищено близько 40 000 чоловік. Сьогодні до цієї історичної трагедії все частіше звертаються під час дебатів щодо будівництва третього мосту через Босфор, який влада планує назвати на честь Селіма І.
 Окрім того, на формування алевітської доктрини суттєво вплинули інші релігійні течії та соціальні явища, характерні для того періоду. Зокрема, алеві тривалий час шукали спосіб зберегти свою релігію та уникнути переслідувань. Через це і сталося зближення з орденом Бекташийя - офіційним покровителем корпуса яничар, відомого своєю лояльністю в догматичному плані. Бекташі - мандрівні дервіші, входили до складу яничарських полків та поширювали іслам на завойованих територіях. Але не варто ототожнювати ці дві течії. Оскільки, хоч вони і схожі, але бекташі за століття свого існування створили організований орден, що брав участь у завоюванні Балкан. Тоді як алеві залишалися у центральній Анатолії, ведучи традиційний спосіб життя у невеликих поселеннях. Найкраще пояснює ситуацію вислів: "Кожен алеві - бекташі, але не кожен бекташі - алеві."
 Саме через переслідування з боку влади у Османській імперії алеві охоче підтримали Ататюрка та приєдналися до національно-визвольної боротьби. І досі кажуть, що в кожного алеві вдома в одному кутку зображення халіфа Алі, у іншому - Мустафи Кемаля. Сьогодні лідером другої за популярністю політичної сили в Туреччині - Республіканської народної партії (СНР), заснованої ще Ататюрком -  є алеві.
12 імамів
 Для алевізму характерна низка рис, що якнайкраще пояснює, чому для традиційного ісламського світу алеві являються чимось на кшталт єретиків чи протестантів:
- обожнювання халіфа Алі; наріжним каменем алевізму є віра у триєдинство - Бог-Мухаммед-Алі та шанування 12 імамів;
- окремі місця для богослужінь - джемеві; алеві не відвідують мечеті, оскільки Алі вбили саме в мечеті під час намазу;
- рівноправ'я та спільна участь у релігійних церемоніях жінок і чоловіків; моногамія;
- заперечення зовнішньої обрядовості, що передбачає традиційний іслам: зокрема, алеві не дотримуються посту у священий місяць Рамадан, не моляться п'ять разів на день, не їздять на паломництво до Мекки;
- виконання містичної музики і танців під час релігійних церемоній (залишки язичницьких традицій); найбільше недоброзичливці критикують ритуал "Семах" або так званий "Журавлиний танець", який виконують чоловіки та жінки, а також "Мум сьондю" -  ритуал "Погашення свічок" наприкінці церемонії джему;
- віра в реінкарнацію;
- віротерпимість, нейтральне ставлення до представників інших конфесій, зокрема до християн.
Джемеві, район Окмейдани, Стамбул
 Чисельність алеві в Туреччині за різними оцінками складає від 12 до 20 млн чол. Хоча молодше покоління зараз часто не афішує своєї приналежності до алевізму, тому точну цифру назвати важко. Алеві, яких довгий час переслідували, вважають, що і досі їх право на свободу віросповідання не забезпечується повною мірою. З цим пов'язана одна з найгостріших внутрішньосоціальних проблем країни. Негласне протистояння сунітів і алеві часто переростає у відкриті конфлікти та навіть криваву бійню, як це було в Сивасі (Sivas Katliamı/Madımak Katliamı, 2.06.1993) та Стамбулі (Gazi Mahallesi olayları, 1995). Райони Окмейдани та Газі, населені переважно алеві, є одними з найбільш неспокійних, де часто виникають сутички між населенням та поліцією.
 В Туреччині інтереси віруючих представляє Рада у справах релігії (Діянет). Aлеві кажуть, що їх права та інтереси не гарантовані, oскільки Діянет опікується виключно сунітами. У доповіді Єврокомісії за 2004 рік було зазначено, що алеві не є офіційно визнаним релігійним співтовариством, тому вони часто стикаються з труднощами при відкритті місць для богослужінь. А обов'язкове викладання ісламу в навчальних закладах не враховує права дітей алеві. Це без сумніву одна з давніх проблем для Європейської комісії в контексті прав та свобод релігійних меншин та одна із перепон на шляху до вступу Туреччини в Євросоюз. Влада і досі відмовляється надати джемеві такий же статус як і мечетям. "Алевізм - це не релігія. Якби це було релігією, тоді б їм потрібні були місця для молитви",- заявив якось Ердоган. У Діянета ж є проста відповідь на всі питання: якщо алеві - мусульмани, нехай ходять до мечеті.
 При цьому алеві все більш активно заявляють про свої права та являють собою значну громадсько-політичну силу з великим потенціалом. Окрім того "питання алеві" останнім часом стало ще й одним з факторів, що стримують входження Туреччини до ЄС, тобто воно набуло значного міжнародного розголосу.
Кількість сіл, де проживають алеві, у турецьких провінціях
Райони, де сконцентровані поселення алеві
Танець Семах було внесено до списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО.
Все, що шанують алеві, в одному колажі: імам Алі, Хаджі Бекташ Велі, семах та Ататюрк.

Читайте також:

Всередині джемеві

Пудинг Ноя, або Ашуре