пʼятниця, 7 липня 2017 р.

Туди і назад, або подорож за імлисті турецькі гори анатолійским Середзем'ям. Частина 1


Частина І: Туди (Стамбул-Менген-Улутепе)

 Минулого літа ми традиційно продовжили подорожувати країною на власному авто. Нещодавно вдруге проїхали тим же маршрутом, трохи змінивши його та відвідавши нові місця. Вражень море, навіть не знаю, коли зможу зібратися і про все це написати. Тому розповідь про цьогорічнy road trip буде трохи пізніше; про попередні подорожі можна почитати тут:
Літня відпустка: зі Стамбулa в Кушадаси. Частина 1
Літня відпустка: зі Стамбулa в Кушадаси. Частина 2
Пляжі Коджаелі: Керпе-Кефкен-Джебеджі

 Після вдалого досвіду минулих поїздок замахнулися ми аж на Центральну Анатолію, та ще й час вибрали для поїздки прямо таки традиційно по-турецькі - напередодні Рамазан-байрама.  Подорож не з легких, тому чесно не розумію людей, які наважуються на таке з дітьми, інколи проводячи в дорозі по 15-20 год(!). Традиції традиціями, але саме в цей час трапляється велика кількість аварій, багато з яких, нажаль, закінчуються фатально. Tому плануючи поїздки на свята однозначно варто перш за все подбати про безпеку. Я, наприклад, категорично відмовилася брати "зайвих" пасажирів. Нехай там родичі ображаються, але в машині все ж тільки чотири паска безпеки.
 Навіть за наявності напарника, що змiнить водія за кермом, однаково складно подолати таку відстань без відпочинку. Розділивши шлях до Токату на дві половини, вдалося подолати маршрут майже без труднощів. Хоча зважаючи на передсвятковий трафік, на деяких ділянках тривалість поїздки можна було сміливо множити на два.
 Деякі незручності однак були зі сторицею компенсовані яскравими враженнями від поїздки, тому шкодувати про витрачений час не довелося.



Отож, маршрут подорожі по пунктам:
  • Стамбул - Менген 
 Найважче виявилося вибратися із Стамбула в той час, коли те ж саме намагаються зробити ще кілька мільйонів людей. Кажуть, на свята мегаполіс покидає близько 6-7млн. мешканців. Тому вже на виїзді з міста та в Гебзе нас чекав величезний затор. Саме в трафіку трапляється найбільша кількість ДТП, і це ще більше уповільнює рух по основним транспортним артеріям. Щороку поїздка до рідного краю стає останньою для десятків людей. За останні 10 років під час свят сталося 14644 аварій,728 людей загинуло, більше 30000 отримало поранення(!).

 Першу зупинку ми зробили в мальовничому місці в провінції Болу:





 Якщо під час поїздки до Кушадаси дорогою часом бракувало рослинності, то Чорноморський регіон Туреччини навпаки вразив своєю красою: тут і гори, і озера, поля і ліси, чисте повітря та смачна місцева кухня. Тож, трохи відхилившись від основного маршруту, ми зупинилися в невеликому готелі неподалік містечка Менген. Нам там настільки сподобалося, що вирішено було заїхати сюди знову на зворотньому шляху. Тим більше, що поруч знаходиться національний парк "Сім озер", який ми також планували відвідати.





  • Менген-Турхал
Друга половина шляху до мемлекета минула майже без заторів, а по дорозі ми придивилися ще кілька місць, які б варто було побачити.
 Дорогою часто доводилося зупинятися в зонах відпочинку — dinlenme tesisler. Завичай вони включають заправку, кафе та крамниці з місцевими(і не тільки) смаколиками. Для себе зробили висновок, що в таких місцях надтo людно, довжелезні черги до туалету, дорога і не смачна їжа. А от купити щось цікаве там неодмінно захочеться. При чому асортимент таких придорожніх міні-ярмарків змінюватиметься в залежності від провінції.
 В Мерзіфоні усі купують фруктові "мармелади", а точніше пюре з шипшини, кизила та ін.ягід. В Болу скрізь продають кам'яну сіль, яку видобувають в Зонгулдагу, та так званий trabzon ekmeği. Також практично скрізь по дорозі можна придбати вироби з глини, дерева, мед, різноманітні варення,турецькі семавери та солодощі пішманіє.
 Запам'ятався Чорум, через який пролягає шлях усіх бажаючих провести свята в центральній Анатолії. Саме тут зупиняються автобуси, що прямують до Токату. Цього разу, нас, як і всіх інших подорожніх, привабили вивіски про "свіжі, гарячі і найсмачніші в Туреччинi" леблебі. Це смажений нут, простий, зацукрований або навіть в шоколаді. Турки активно купують його та подають до чаю разом з іншими куруємішами. Ми і собі купили півкіло того, що і всі, та поїхали далі.





 Hаступного року однак виявилося, що в Чорумі є не тільки леблебі. Докладніше про цікаві місця в цьому регіоні, які ми нещодавно відвідали, розповім в подальших публікаціях.
  • Улутепе
 І нарешті, втомлені довгою мандрівкою, ми дісталися до того місця, про яке мені стільки довелося чути від чоловіка та його рідних. Скажу чесно, моє село набагато гарніше. Це навіть турецькі родичі визнали, роздивляючись фотографії з чергової поїздки до України. Та все ж не можу не захоплюватися їх любов'ю до рідного краю. Ось чого варто повчитися в турків! Яке б там не було рідне село, для них воно найкраще місце в світі. І кожен турок, навіть якщо він народився і все життя прожив у великому місті, все одно на питання: "Звідки ти?", з гордістю відповість:"Я з такого-то міста(містечка,села) в такій-то провінції".

 Характерними рисами житла в сільській місцевості є як не дивно щільна забудова, практично відсутня прибудинкова територія Рідко де зустрінеш садок і город біля хати, як це зазвичай прийнято в Україні. Тепер мені стало зрозуміло, звідки в Стамбулі цілі райони кострубатих, приліплених один до одного  будиночків. Їх зводили мігранти з Анатолії, що приїздили до мегаполісу у пошуках кращої долі.





 Місцеві, до речі, зовсім не тямлять у фітотерапії — такі скарби навколо пропадають. Ми не впустили можливості і сходили у похід за лікарськими травами.






 Під час нашого візиту саме відбувався місцевий фестиваль. Тому була можливість оцінити усі місцеві розваги одночасно: танці семах в національних костюмах, співи, невеличкий ярмарок.

Національний жіночий одяг цього регіону



















вівторок, 7 лютого 2017 р.

Облога Почаївського монастиря



 У подарунковому ілюстрованому виданні, присвяченому історії Османської імперії, я натрапила на несподівану знахідку. Яким чином на сторінках книги про військові подвиги та звитягу османів раптом опинилася православна ікона?
 Як виявилося, на гравюрі XVIII ст. зображено реальну історичну подію, а саме облогу Почаївського монастиря турецьким військом в 1675 році. Легенда оповідає про дивовижний порятунок  обителі Богоматір'ю, що стала на захист християн. В працях митрополита Іларіона (Огієнка) можна знайти церковну версію подій.
 В результаті першого етапу польсько-турецької війни в 1672р. було підписано невигідний для Речі Посполитої Бучацький мирний договір. Оскільки поляки не могли змиритися з втратою значної частини підконтрольних тероторій, зокрема Поділля, Брацлавщини та частини Київщини, через короткий проміжок часу договір було порушено. Військові дії тривали в основному на українських землях. Міста та села на шляху обох армій нещадно грабувалися. Населення знищувалося або потрапляло в полон. Гетьман Петро Дорошенко, заключивши союз з султаном Мехмедом VI, не отримав в результаті нічого, крім понівеченої та пограбованої землі. Недарма цей період в історії України залишився в пам'яті народу, як Руїна.
 Влітку 1675 року турецько-татарське військо під проводом хана Нурредіна оточило Почаївську обитель. Хоч церковна версія наголошує на відсутності укріплень, та все ж монахи протрималися в облозі три дні. Очевидно, що певні фортифікаційні споруди таки були, та й захищали його не лише молитвами, а й зі зброєю в руках мешканці сусідніх сіл, що знайшли тут притулок під час ворожого нападу. За легендою, ігумен Йосип Добромирський переконав братію і мирян звернутися до небесних заступників: Пресвятої Богородиці і преподобного Іова Почаївського. Ченці та миряни молилися, припадаючи до чудотворного образу Божої Матері і до раки з мощами преподобного Іова. 
 Вранці 5 серпня (23 липня за старим стилем) зі сходом сонця знову розпочався штурм обителі. Ігумен звелів співати акафіст Божій Матері. Тоді над храмом раптово з'явилася Богородиця, оточена янголами. Преподобний Іов поруч з Божою Матер'ю молився про захист обителі. Татари почали стріляти, але стріли поверталися назад. Ворог в паніці відступив.
 Почаївське диво пізніше  було намальоване в соборі на лівій стіні, а також при вході в Печерну церкву, де лежать мощі преподобного Іова.
 Також інша легенда оповідає, що при облозі монастиря турками одному монахові вороги відтяли голову. Монах узяв свою голову в руки і пішов з нею в собор до ікони пресвятої Богородиці — поклав свою голову перед Нею і тоді упокоївся.
 Уфологи ж впевнені, що насправді мала місце поява НЛО, так як в свідоцтвах очевидців йде мова про яскравебіле  світло та "силове поле". Хоча можливо є і більш просте пояснення. В тій війні на боці турків воювали й козаки під проводом Дорошенка, якого султан призначив санджакбеєм, тобто правителем санджаку (провінції). Намісник представляв владу султана на захоплених територіях, а під час військових дій мав повноваження командувача збройними силами санджаку. Тобто військо могло просто отримати наказ про відступ. Тим більше, що турецькі джерела не повідомляють ні про які дива. А от поляки були зовсім не проти поширити легенду про втручання вищих сил. 



Петро Дорошенко (1627-1698) до останнього намагався знайти вихід з політичної кризи та створити незалежну українську державу. Зрештою, під тиском обставин змушений був зректися булави. Останні роки життя провів в Російській імперії. До речі, йогр правнучка Н.Гончарова - дружина О.С.Пушкіна.

Мехмед IV (1642-1693рр.) вів щодо України непослідовну політику, підтримуючи одночасно різні ворогуючі козацькі угрупування. Порушивши угоди, укладені з Дорошенком, прагнув перетворити українські землі на провінцію замість протекторату, як було обіцяно. До речі, його матір'ю була українка Надія - Турхан Хатідже султан.

Читайте також:

Секрети будівлі банку Зіраат

Балтаджи Мехмед-паша та Катерина І

Легенди палаццо Корпі