четвер, 22 грудня 2016 р.

Легенди палаццо Корпі

EVLIYA ÇELEBI MAHALLESI MEŞRUTIYET CAD. NO:56, 34430 Beyoğlu/İstanbul

 Є в районі Бейоглу будівля, зовнішній вигляд та історія якої чимось нагадує відомий київський будинок з химерами, що на Банковій. Палаццо Корпі, щоправда, ззовні оздоблено не так хитромудро, як витвір фантазії Городецького. Але й з ним пов'язані не менш цікаві, а подекуди й містичні події та легенди. Навряд чи архітектор Джакомо Леоні міг уявити, що за доля чекає на його творіння. Італієць, що здебільшого працював у Великобританії, облаштовуючи маєтки англійських аристократів, прибув до Констанинополя на запрошення генуєзького купця Ігнаціо Корпі. Магнат не пошкодував грошей на облаштування родинного гнізда, де планував розмістити усе своє численне сімейство. Розкішні розписи, скульптури та барельєфи із зображенням біблійних сюжетів та античних богів, коринфські колони, карерський мармур та червоне дерево з П'ємонту  - Леоні втілив усі забаганки вередливого багатія. Однак будівництво затягнулося на довгих дев'ять років. І сталось це не через брак коштів, як можна було б подумати. За легендою, циганка наворожила Ігнаціо смерть, щойно він закінчить зведення маєтку.  Кажуть, так воно і сталося - Корпі помер, переступивши поріг будинку. Однак є й інші версії: начебто чи то дружина, чи то коханка Корпі померла за таємничих обставин, впавши зі сходів,і з того часу темними коридорами блукає її привид. Містом ширилися моторошні чутки про те, що палац проклятий. Спадкоємці маєтку звісно не схотіли в ньому оселитися, натомість спробували позбутися проблемної нерухомості. Однак покупця серед забобонних місцевих пліткарів не варто було й шукати.
Тут і з'являється у цій історії ще одна відома постать, чиє ім'я нерозривно зв'язано з палаццо Корпі. Джон Лейшман - справжнє втілення американської мрії; талановитий підприємець, що пройшов нелегкий шлях від простого вихідця з родини мігрантів до успішного промислового магната та політика. Розбагатівши на торгівлі металом, Лейшман згодом розпочав дипломатичну кар'єру. З 1899 по 1909 перебуваючи на посаді посла США у Османській імперії, він зацікавився виставленим на продаж палаццо Корпі. Саме в той час, коли посли інших країн хизувалися своїми розкішними резиденціями, відбудованими після руйнівної пожежі, в американців не було чим похвалитися.  "Якось не престижно, -вирішив Лейшман. - Он у росіян палац, у голандців - палац, у французів - ціла фортеця. Треба і нам терміново виправити ситуацію!"))) Оскільки за тодішніми законами його держава не могла мати власності за кордоном, посол витратив на купівлю палаццо гроші з власної кишені. Чи то ціна була надто вже привабливою, бо племінники Корпі були згодні йти на будь-які поступки, аби лиш позбутися "проклятого"місця; чи то в нього заздалегідь був план по поверненню коштів, та янкі аніскільки не налякала сумнівна репутація будівлі. Тому незабаром сюди переїхав увесь дипкорпус США. Посольство, а потім консульство, знаходилось в палаццо Корпі більше ста років. Лише в 2003, у зв'язку із підвищеною терористичною загрозою, його перенесли у більш безпечне місце.
Лейшман, до речі, був ще й азартним гравцем. Запрошені до посольства на перший же прийом американські сенатори та конгресмени дарма напідпитку сіли грати з ним покер. Послу в результаті вдалося повернути усі витрачені кошти, а палаццо Корпі перейшов у власність держави та став першим нерухомим майном США у Європі. Неабияка удача чи кмітливий розрахунок, або те й інше, супроводжували Лейшмана до кінця життя. Після закінчення політичної кар'єри, видавши своїх дочок заміж за європейських аристократів, Джон Лейшман і сам залишився доживати віку в Європі, і не де-інде, а у Монте-Карло. Такий вибір мабуть яскраво засвідчує його справжні вподобання.
А що з палаццо Корпі?
Кого тільки не бачили ці стіни за сотню років. У часи, коли двері посольства були відчинені для кожного, дипломати полюбляли влаштовувати бучні прийоми та вечірки. Кажуть, в будівлі навіть було облаштувано "секретний поверх" ЦРУ, а їх шпигуни зустрічалися з агентами у місцевих барах, що їх безліч розкидано по прилеглим вуличкам.
 Після 2003 року доля палаццо залишалась непевною. Деякий час в ньому планували влаштувати щось на кшталт культурного центру, але згодом відмовилися від цієї ідеї через брак коштів. Зрештою будівлю арендував турецький холдінг разом із власником мережі готелів Soho club. На реконструкцію витратили близько 110 млн доларів. При цьому реставратори намагалися якнайкраще зберегти внутрішнє оздоблення та частково відновили прекрасні настінні розписи. Останні сильно постраждали через надмірну побожність дружини одного з послів, що наказала замалювати надто відверті зображення античних богинь. Нарешті, в 2015 році тут відкрився п'ятизірковий елітний готель Soho House İstanbul. На першому поверсі готелю розташувався ресторан Cecconi, а на даху - бар з прекрасною панорамою Золотого Рогу. У деякі приміщення готелю, до речі, можуть потрапити лише власники клубних карток, а знімати всередині заборонено навіть елітним гостям.













пʼятниця, 6 травня 2016 р.

Еріклі



 В пошуках нових локацій для відпочинку в околицях Стамбула ми поїхали в Тракью, а точніше в селище Еріклі, що розташоване у 120 км від Едірне. Тут без проблем можна орендувати літній будиночок неподалік моря навіть без попередньої домовленості, що ми й зробили. Інфраструктура не те, щоб дуже розвинена, але все, що потрібно, компактно розташовано в одному місці. Серед відпочивальників основному місцеві жителі та приїжджі з найближчих міст. Контингент цікавий, більш сучасний, якщо порівнювати з Керпе, куди ми їздили перед цим. Саме селище являє собою один великий "дачний" масив, що порожніє із закінченням пляжного сезону. Звісно це не дачі в нашому розумінні: прибудинкової території практично не існує як такої, ніякого саду-городу теж. Така щільна забудова мабуть пояснюється економією. Забори, до речі, теж не моді, тож вечеряючи на ганку, доведеться привітатися зі всіма сусідами та відхилити (чи прийняти) з пів-десятка запрошень на чай-каву-футбольний матч. Зате й придбати все необхідне теж можна, не виходячи з дому: гарячі сіміти до сніданку, овочі-фрукти, воду, балон газу і тд.
 Затока Сарос унікальна у своєму поєднанні кришталево чистих вод Егейського моря та піщаного пляжy, третього за довжиною в країні після Патари та Сіде. І все це відносно недалеко від Стамбула. Дорога сюди зайняла приблизно 3 години, якщо не враховувати зупинку в Текірдазі, де ми просто не змогли проїхати повз одне цікаве місце. Пляжна зона простягається від Енеза до Сазлидере. З десяток невеликих поселень розкидано вздовж узбережжя: Гьокчетепе, Меджідіє, Еріклі, Данишмент, Яйла, Караінжірлі, Вакиф, Гюльчавуш, Султаніче. Найзручніше, якраз посередині, розташоване саме Еріклі. Енез, раніше відоме як древнегрецьке місто Енос, знаходиться поруч з грецьким кордоном. Тут знаходиться стара фортеця, музей, англійські казарми, а також заповідник "Озеро Гала".
  Віддаленість промислових зон та великих підприємств сприяє збереженню унікальної морської фауни. До того ж, Сарос - одна з п'яти заток в світі з власною унікальною системою самоочищення. Тому це місце популярне серед любителів дайвінгу, сноркелінгу та серфінгу. Недарма Жак-Ів Кусто, відвідавши Сарос в 1970 році, назвав його "північним Червоним морем".  Найкрасивіші мсця для пірнання - це рифи Міннош, скеля Харманкая неподалік Еріклі, мис Топлар Бурну, Більшість школ для дайверів знаходяться в Ібрідже.

Сарос на картах Пірі Рейса

Кешан
















Найпопулярніша розвага - прогулянка узбережжям на такій веломашині


На узбережжі затоки окрім готелів та пансіонатів, можна знайти й кемпіги - в Данишменті та Гьокчетепе:






 І на додачу бонус: в Текірдазі знайшлось незвичайне кафе зі справжнім літаком та мінізоопарком. Дітям дуже сподобалося)) В самому містечку, до речі, багато жителів Стамбула мають літні будинки, але море і пляжі далеко не такі чисті і гарні як в Еріклі.


Читайте також:






четвер, 24 березня 2016 р.

Церква Св.Антонія Падуанського


Найбільший в Стамбулі католицький храм знаходиться на вулиці Істікляль. Мало який турист, гуляючи головним проспектом міста, омине своєю увагою цю неймовірно гарну церкву. Та й місцеві жителі також часто зазирають сюди, особливо напередодні різдвяних свят заради селфі з ялинкою.
 У 1221 році в Константинополі оселилися монахи-францисканці. В 1230р. в районі Галата була побудована церква, присвячена св.Франциску. Той храм був архітектурним шедевром, за що його навіть прозвали Латинська Айя Софія. Церкву, яка на відміну від більшості споруд, майже не постраждала після пожеж 1639 та 1690рр., за наказом султана Мустафи ІІ  в 1696 перетворили на мечеть. Монахи переїхали в район Пера, де в 1724р. була побудовано базиліку, присвячений св.Антонію Падуанському. Через 180 років, в 1904 при прокладанні трамвайних рельс її знесли. Натомість владою було виділена ділянка неподалік. В 1906 році за проектом італійського архітектора Джуліо Монджері розпочалося будівництво церкви Св.Антонія. Однак через проблеми з фінансуванням процес затягнувся, будівництво було призупинено на кілька років. Нарешті, в 1912 р. зведення храму завершилося. Окрім того, було побудовано дві п'ятиповерхові споруди в одному стилі з церквою. Їх ще називають "апартаменти св.Антонія". Щоб потрапити до храму з вулиці Істікляль, необхідно пройти в арку між ними.
 16 листопада 1913 року в церкві було проведене перше богослужіння. В 1932 році храм у складі делегації з Болгарії відвідав Анжело Джузеппе Ронкаллі - майбутній Папа Іоан ХХІІІ. Згодом його призначили папським нунцієм у Туреччині. Оскільки він також представляв папський престол в Афінах, йому довелося докладати багато зусиль у напруженій ситуації між двома країнами. Протягом десяти років він відправляв тут меси. На згадку про це перед церквою встановлена статуя понтифіка із написом "Друг турецького народу". До речі, в 2014 році Іоанн ХХІІІ був канонізований.
 Також всередині церкви слід звернути увагу на статую Антонія Падуанського. Саме сюди віруючі приходять, щоб звернутися до святого з проханням чи в надії на диво. Кажуть, якщо прочитати молитву на здійснення бажання - Dilek duası, воно обов'язково здійсниться. Табличку з текстом молитви встановлено біля підніжжя статуї.
 Церква відчинена щодня, меси служаться чотирма мовами - англійською, італійською, польською та турецькою. Розклад богослужінь можна переглянути на сайті:http://www.sentantuan.com/