вівторок, 16 січня 2018 р.

Туди і назад: подорож за імлисті турецькі гори анатолійським Середзем'ям. Частина ІІІ


Початок статті читайте тут:
Частина І
Частина ІІ


  • Національний парк «Сім озер», Болу



 Затримка в Амас'ї, хоч і дозволила помилуватися вогнями нічного міста, однак суттєво порушила наші плани. Через це в Менген ми так і не потрапили. Довелося зробити зупинку значно раніше, поблизу міста Тосья. Тому наступного дня в Болу ми приїхали із запізненням, хоча все одно встигли відвідати все, що хотіли.

 Щоб на власні очі побачити справжнє Середзем'я, зовсім не обов'язково їхати до Нової Зеландії. Є в Туреччині місце, що наче зійшло зі сторінок книг Толкієна. Чорнолісся, Імлисті гори та Озерний край — ось які асоціації викликає пейзаж, що відкривається з вершини скелі Капанкая в національному парку «Сім озер».

 Місцевість була оголошена природнім заповідником в 1965 році. Загалом басейн водойм займає площу 1642 га. Усі сім озер з'єднані між собою і являють унікальне геоформування.

Чого варті самі лиш назви:

Бююкгьоль — Велике озеро
Серінгьоль — Прохолодне
Древнього — Глибоке
Назлигьоль — Ніжне
Кючюкгьоль — Маленьке
Інджегьоль — Тонке
Сазлигьоль — від назви музичного інструменту саз.

Відчуваєш себе персонажем однієї з книг Фенімора Купера))))

Оглядовий майданчик на вершині скелі Капанкая — найвища точка парку









 В самому парку є бунгало, кемпінг та ціле наметове містечко. Якщо є бажання дослідити усі сім озер, мабуть найкращий варіант — закинути в багажник намет і провести уікенд на природі.
 А якщо не плануєте там ночувати, то головне — вибиратися звідти до  настання темряви, так як дорога складна та зовсім неосвітлена.











Смарагдові ліси восени змінюють забарвлення, тому сюди, як і на озеро Абант, розташоване по сусідству, найкраще приїздити в жовтні-листопаді.








В цій бочечці виявляється роблять айран.




Чарівне місце, нагадує Карпати...







Ось такою цікавою і незвичайною вийшла наша перша мандрівка до Анатолії.

Далі буде...



Читати також:







понеділок, 15 січня 2018 р.

Туди  і назад, або подорож за імлисті турецькі гори анатолійським Середзем'ям. Частина II

Початок статті тут.
Yeşil ırmak, Amasya

 Частина ІІ-ІІІ: Назад (Улутепе-печера Баллиджа-Амас'я-Національний парк Сім озер)


 П'ять днів байраму пробігли швидко і настав час повертатися додому. Зворотня мандрівника виявилася багатою на нові відкриття.  Нам довелося побачити гарні та цікаві місця, що попри свою неймовірну красу зовсім не потерпають від натовпів  туристів. Точніше, туристи там були, але такі ж як і ми, гості, що приїхали відвідати мемлекет на свято.
 Щоб уникнути заторів, ми виїхали трохи пізніше і не потрапили в потік усіх, хто повертався з рідних країв до великих міст. Тому можна було не поспішаючи, відвідати усі заплановані локації, які ми запримітили ще по дорозі сюди. До речі, плануванням наших подорожей найчастіше займаюся я: прокладаю маршрути, шукаю, що б таке цікаве подивитися по дорозі, обираю готелі і тд. Хоча подорожуючи по центральній Анатолії насправді слід поменше покладатися на відомі ресурси, як от TripAdvisor чи Google maps, а інколи краще зупинитися і просто розпитати місцевих.




  • Печера Баллиджа

 Неподалік Токату розташована найбільша печера в Туреччині, відкрита для відвідування. Всередині можна оглянути 8 залів, що знаходяться на 5 рівнях, останній з яких розташований  на глибині метрів 90 метрів. Насправді печера ще більша, однак не усі зали є безпечними і тому наразі недоступні для огляду. 
 Описувати красу цього підземного царства немає сенсу — просто слів не вистачить, та й жодне фото не передає усіх вражень. Таке треба побачити на власні очі. У нас з чоловіком, давніх прихильників творчості Дж.Р.Р. Толкієна, одразу ж виникли яскраві асоціації з Королівством під горою. Не вистачає тільки гори золота посеред печери і Смауга до купи. Дійсно, локація наче з Володаря кілець — чим не копальні Морії чи навіть сам Еребор. Тільки й дивись, ось-ось звідкись вигулькне Торін Дубощит зі своєю компанією
 Такий початок подорожі для справжніх фанів відомої саги видався напрочуд вдалим. Бо асоціації не закінчилися, і наприкінці мандрівки нас чекали не менш яскраві враження.
 Спуск до найглибшої зали і підйом назад зайняв десь з годину. Місцями сходи були доволі слизькі,тому взуття краще вдягати закрите і зручне. Повітря часом здавалося надто вогким, що й не дивно, адже всередині печери  протягом року залишаються сталими температура (17—19 С) і вологість (55-60%). Специфічний запах пояснюється наявністю в сусідньому залі чималої колонії кажанів.



















     Вражаюче видовище — стіна з оніксу.















Подекуди несподівано за наступним поворотом відкривалися справжні космічні пейзажі. Чи варто й казати, що діти були у захваті?



  • Амас'я


 У підніжжя гори Харшена, в долині річки Єшильирмак компактно розташувалося древнє місто, історія якого сягає корінням в глибину сторіч. Перші поселення тут датуються Бронзовим віком. Береги цієї річки бачили з десяток  різних цивілізацій. Фригійці, елліни, перси, римляни, монголи, сельджуки і нарешті османи не раз завойовували цю надійно захищену скелями долину.

Якщо Малат'я вважається містом абрикос (тим самим, про яке писав у своїй книзі Вітольд Шабловський), то символами Амасьї по праву визнані найкращі в Туреччині черешні та червонобокі соковиті яблука.
Щороку в Амас'ї проводять
фестиваль черешні

На вулицях міста — скрізь яблука






Навіть на двухтисячолітній мозаїці римської доби, яку знайшли в 2013 р, теж яблука))) Який збіг!
 В місто черешні, яблук та османських принців ми потрапили практично під вечір. Втім, це не завадило здійснити підйом і оглянути скельні гробниці понтійських царів та прогулятися головним туристичним маршрутом міста.


  • Kral kaya mezarları

 Величні гробниці древніх правителів Понтійської держави давно вже порожні. Дивитися там особливо нічого, але згори відкривається чудова панорама.





















  • Amasya kalesi

 На самій вершині гори Харшена на висоті 300 метрів розташована фортеця Амас'ї, що водночас слугувала резиденцією для правителів різних епох. Значних розмірів оборонну споруду, зведену ще за часів Понтійського царства, згодом укріпили та добудували сельджуки і османи.


  • Yalıboya evleri

 Біля підніжжя Королівської скелі розташований цілий квартал історичних будинків Yaliboya evleri. Будинки на березі річки збереглися ще з часів Османської імперії. У більшості давно вже ніхто на живе, а для туристів тут тепер є готелі, ресторани та сувенірні крамниці.










  • Дорога шехзаде

 Інша назва Амасьї — місто шехзаде. Саме в цю провінцію за часів Османської імперії відправляли принців, які мали шанс успадкувати престол. Всього з 1386 по 1569 рік  12 шехзале побували тут санджак-беями, із них на престол зійшли шестеро. Наприклад, саме сюди у санджак відправили синів Сулеймана Пишного Мустафу і Баязида, сина Селіма ІІ і Нурбану султан Мурада.
 Набережну Єшільирмак прикрасили бюстами спадкоємців османського престолу та перейменували на Дорогу шехзаде. Судячи з кількості відпочиваючих, гуляти тут полюбляють і туристи, і місцеві.



 Поміж шеренги султанів несподівано затесалася статуя Страбона у повний зріст. Відомий античний учений і географ теж був уродженцем цих місць.



Yeşil ırmak до речі в перекладі означає Зелена річка. Колір води в ній дійсно зелений, хоча у сиву давнину  вона носила більш поетичну назву.




  • Музей кохання Ферхата і Ширін 

Східні історії кохання взагалі всі як одна трагічні, а судячи з сучасного турецького кінематографу, хеппі енди тут і досі не популярні. Лейла і Меджнун, Керем і Асли, Ферхат і Ширін... Ці імена на Сході відомі, так само, як в Європі знані кожному  Ромео і Джульєтта чи Тристан та Ізольда. В Амас'ї знаходиться незвичайний музей, присвячений одній такій легендарній історії кохання. Фактично турецька версія — це не що інше, як змінений фрагмент іранської поеми, яка оповідає про кохання шаха Хюсрева до красуні Ширін. Сюжет переповідати не буду, бо в інтернеті можна знайти багато варіацій.
В самому музеї можна побачити інсталяції, що ілюструють події легенди.

На набережній двом закоханим також знайшлося місце.

І на завершення такого насиченого дня ми вирішили ще трохи затриматися, щоб побачити вечірню ілюмінацію міста.